А дощ шумів… По мокрій черепиці
Завзято цілий вечір танцював.
Пробіг по дозріваючій пшениці,
Над квітами майстерно чаклував.
Струміли краплі вниз у водостоці,
Як річка норовлива і швидка,
І пінились, як у гірськім потоці,
Немовби там творилися дива.
У жолобі дзвеніла, наче пісня,
Нестримна, розбушована вода.
Вже озером зробилося подвір'я,
В калюжах не помітно навіть дна.
А ніч ковтала краплі… Їй все мало…
Стихії підкорялась залюбки…
Вбирала воду жадібно і спрагло,
Пірнаючи в поквапливі струмки.
З нічної тверді в дивному розкриллі
Спускалась хмарка, наче янголя.
На мить здалося: в дощовому вирі
Просила миру Матінка Земля.