У сяєві прощання
Дивлюсь на небокрай,
В душі – порив і сум!
Яке принадне сяєво прощання!
Немовби водограй,
Вирує в грудях юнь,
А серце відчуває розставання.
Промінчик золотий
Прикрасив камінці,
Прощальним сяйвом зблиснув над лугами.
А небо з висоти
У звивистій ріці,
Як в дзеркалі, шукає ніжні барви.
Шаріє небосхил
І владно вабить взір
Неоново-малиновим настоєм.
Душі незримий вир,
Думкам наперекір,
Народжує мелодію захоплень…
Шалений серця ритм
Нагадує: життя
Казковим птахом швидко пролетіло.
А думка, наче схлип,
Що рветься із сильця,
Вже в день новий вдивляється несміло.
Душа чекає змін,
Один і той же сон
Щоночі – у бентежних сновидіннях.
У полум'ї руїн
Пульсує в унісон
Жадання миру в райдужних надіях…