ТРАГЕДИЯ
Д е й с т в у ю щ и е л и ц а
К о р о л ь Л и т р, похотливый, беспринципный и безумный алкоголик.
К о р д е л и я, любимая дочка короля, болезненный цветочек с красными глазами и бешеною п*здою.
Р ы г а н а и Г о н о р е л ь я, нелюбимые дочки короля, грязные, закомплексованные лесбиянки.
Э д г а р, циничный насильник собак и коз, впоследствии — степенный человек, член общества, депутат палаты лордов.
Э д м у н д, жизнерадостный потребитель экскрементов, санитар леса и друг природы, впоследствии — степенный человек, член общества, профессор Кембриджского университета.
К е н т, хулиганствующий подросток.
М е н т, лягавый падло.
Й о р и к, урод-недоносок, начитавшийся «Заратустры». В начале пьесы — шут, впоследствии — степенный человек, вождь английского народа.
П р и з р а к, чучело в белой простыне, под мышкою носит книгу «Тимур и его команда».
Действие происходит в Англии в эпоху мрачного средневековья.
ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ
Сцена изображает пляж, засранный бутылками, гондонами и собачьим говном. Посредине всего этого хозяйства восседает к о р о л ь Л и т р. Его облик нетрудно представить себе, опираясь на всё вышесказанное. У ног короля — мешок с бутылками. Он по очереди достаёт их оттуда и самодельным прутиком ловко извлекает из бутылок пробки, вдавленные туда мохнатыми пальцами не имеющих штопору бомжей.
Л и т р
Итак, умолкли струны сладкозвучны,
И из п*зды торчат все грифы балалаек,
А в жопе тлеют георгины и жар-птицы...
Я роздал на х*й всё! всё, что годами п*здил
И пёр, сгибаяся, к себе в подвал,
А после, запираяся в сортире
И там в уныньи чахнувши тоскливе,
Я ногтем выцарапывал на стенке
Безумную цифирь... считал и плакал,
Пердел в бессилии, в тупом остервененьи
Зубами скрежетал, и дикой смрад,
Сей дух говна, на вольных белых крыльях
Вползал тайком мне в сердце, как гадюка,
И люто в душу срал... Людская зависть,
Да сплетни, да усмешки за спиною, —
Что х*й уже не то чтоб засадить,
А даже вынуть стало невозможно.
Ведь я, почтенный дед и патриарх,
Отец народа и отечества отец, —
Герой национальный! Как известно,
Герои не е*утся и не срут! Не говоря
Об том уж, что никто из них и в детстве
И х*я не дрочил! О как мне это всё
Настоебенило, п*здец! Е*ал я
Все эти оды, гимны и кантаты,
Всю молофью[1] бенкетов и куртагов,
Когда, вместо того чтобы кого-то трахнуть,
Обязан долго, нудно ты п*здеть
И слушать сам п*здёж такой же точно.
Я всё раздал: всем босякам, ханыгам,
Всем пидарасам, ёбнутым шакалам, —
Пускай они внесут полезный вклад
В соцьяльное строительство, пускай
Ебошат, — а я всё это ебу!
(С сими словами раскатисто пердит.)
Входит К о р д е л и я, болезненный цветочек с бешеною п*здою.
Как ты живёшь, цветочек мой вонючий?
К о р д е л и я
Regarde, papa, j’ai trouvé un[2] гондон.
Он вовсе целый, сделанный в Гонконге.
С его сребристых лепестков, как перлы,
Стекают слёзы росяны искристы...
Л и т р
Не перлы то, то — молофья вонючья!
C’est la concentration[3] тех выбл*дков поганых,
Что ползают, как бл*дски мандавошки,
По аглицкой земле!
К о р д е л и я
Mon cher papa!
Ah! à quel point vous êtes intelligent, gentil![4]
Е*ись конём те хахали противные!
Те кони с яйцами, те хищные к минету
Les goubochleupes lubriques![5] Когда я с вами,
Тогда об них я вовсе забываю...
Л и т р
(похотливо ласкает её)
И я ж, дочурка, больше полюбляю
Тебя е*ать, чем тех бл*дей заразных
Твоих сестёр, — немолодых и глупых,
К тому ж и некрасивых лесбиянок!
Входят Р ы г а н а и Г о н о р е л ь я, грязные, закомплексованные лесбиянки.
Г о н о р е л ь я
И что он в ней нашёл? Я в сто раз лучше!
Л и т р
Тебя зачал я в пья́нейшем угаре;
Кричал кожан,[6] и бился ветер в окна,
Мать плакала твоя, и хохотал пугач.[7]
Так что там не п*зди!
Р ы г а н а
Ну, а меня?
Л и т р
Тебя в точь так же: пьяный в дупелину,
В конюшне, раком, середь конских храпов;
Копыта страшно били об настил,
И мошкара летела на огонь,
И страшно-страшно каркала ворона...
К о р д е л и я
Ну, а меня?
Л и т р
Эге-е!.. Тебя я делал вместе
С товарищем. (Его я драл позднея.)
О, молодость! О, юность холостячья!
Садитесь же скорей, мои девчата,
Да помогите мне откупорить бутылки!
Затем что завтра на рассвете должен
Занять я очередь на пункте стеклотары.
Иначе — вместо каши тыквенной
Сосать мы будем х*й наверное!
Литр с дочерями садятся на оставленные на пляжу лежаки и энергично сортируют стеклотару. На них со всех сторон ползёт английский туман — смог.
ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ
Кулуары английского парламента. Входит Э д г а р, циничный насильник собак и коз, а нынче — член палаты лордов.
Э д г а р
В ушах ещё звенит от ахинеи,
Котору я едва ль не три часа, бл*дь, слушал.
Как на базаре сэры расп*зделись!
Сэр Арчибальд волочил за хохол
Милорда Ричарда, а после зах*ярил
Чернильницей по рылу. Сэр Норфо́льк
Отп*здил сэра Хью. Сия х*йня
Зовётся демократией! Отныне
Всей шоблою решаем мы вопросы,
Ведь старый поц, безумный Литр, алкаш,
Надумал заменить диктаторство
На демократию, а сам оставил царство
И роздал всё добро ханыгам разным.
Их рыцарями сделав, бремя тяжкое
С своих плечей на ихние сложил.
Теперь сидит он в подранных кальсонах,
Бутылки собирает и гондоны,
И жрёт шмурдяк, денатурат вонючий,
И всё, что где шевелится, — е*ёт!
Когда-то, ах! и я так жил: е*ал бездумно
Я сусликов и коз и, забавляясь,
Бл*дям я в жопы ёршичек вставлял.
Под вольным небом жил, как соловей, я:
И политуру пил, и самогон, — теперь
Возвысился... Вчерашние урканы,
Ханыги, нищеброды, пидарасы
Сидят в палате сэров и балдеют:
Свобода, бл*дь! свобода, бл*дь! свобода!
Входит Э д м у н д, жизнерадостный пожиратель экскрементов, а ныне — профессор Кембриджского университета.
Будь здрав, певец народна просвещенья!
Каков прогресс на ниве благородной?
Э д м у н д
На ниве, удобрённой добрым экскрементом,
Цветочек голубой произрастает —
Любимая забавка гомосеков.
И скотоложество застенчиво цветёт.
Э д г а р
Курьёзно[8] знать приёмы изощрённые,
Что практикует в изысканьях философских
Студенчество передовое, дабы
Взродить дух сладостного кватроченто?[9]
Э д м у н д
Занятны опыты проводят студиозы:
Е*ут хряка, как ворога народа, в жопу
На парах целым факультетом философским.
Ещё Гьорг Гегель[10] нас учил, что дух ширяет
В златых чертогах мудрости бессмертной.
Тем часом прыткой х*й в свинячьей жопе
Ширяет собственной вонючею дорогой.
И как знать, че́й же путь ведёт нас к правде?
Э д г а р
(набожно)
Великой Сакьямуни,[11] благородный
Статуй гранитный, долбоёбовидный,
О дао[12] слово нам сп*здел священное.
Я вспоминаю мастера-китайца,
Больного старца импотента. Он коан[13]
Нам загадал: «Где правда?» — вопросил он.
И п*здил нас всех палкой по залупам,
Чтоб думали быстрей, и бесновался,
И, бля, слюной плевался, как безумный.
Тогда один из нас сказал: «В народе!»
Учитель приказал ему лечь на пол
И широко раззявить пасть. Засим,
Став в позу ритуальную, прямь в рот
Сэнсэй посцал янтарною мочою.
Священны брызги капнули на струны
Тигрового окраса сямисэна.[14]
(А мы х*ярили из шкур котов
Те контрабасы, бл*дь; а струны к ним —
Из ихних потрохов.) Учитель вновь
Нас грозно вопрошает... «В сердце!» — кто-то
Тут сдуру п*зданул. Тогда быстрей,
Чем кролик вздрочит х*й, наш старец седенькой
Приёмами кунь-ху вырвает сердце
У поца из груди! и — показав наглядно —
Что правды тамо нету, рассмеялся
Счастливым смехом доброго ребёнка,
И кинул на х*й в форточку добычь.
Э д м у н д
А что такое куни-ху?
Э д г а р
Борьба садистов.
Вот в третий раз учитель восклицает:
«Где правда?! Ё*аны кретыны, имбецилы,
Олигофрены и микроцефалы,
Е*ать вас в жопу всех калёным х*ем!»
Тут что-то будто в дых дало мне: «В жопе!» —
Взорал я, как умалишённый. Вижу —
Дед улыбнулся ласково и кротко:
«Не можете, шакалы, без подсказки!»
И охнуть не успел, как стариканов фаллос
Уж танцевал мазурку шаловливую
В моём очке...
Э д м у н д
Когда же сталось это?
Э д г а р
Был я
В плену китайском. Альбион туманный
Когда-то с Поднебесной воевал свирепо.
В полоне[15] оказавшись, стал я дзэн[16]
Штудировать прилежно. Сакьямуни!
Мудило каменный! Да помоги нам,
О просветлённый, обустроить Англию,
Туманную отчизну-мать!
Оба общественных деятеля набожно складывают руки. В этот момент, с диким хохотом и воем, на сцену вбегает Й о р и к. Он совершенно голый. Его безобразная, уродливая фигура отбрасывает на потолок страшную тень. В одной руке у Йорика — «Заратустра», другою рукою — Йорик дрочит. Всем страшно.
ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ
Пункт приёма стеклотары. Около пункта стоят ханыги с авоськами и п*здят. Входят Л и т р и К е н т, сгибаясь под мешками с тарою.
Л и т р
Спасибо, милый Кент, мой друг любезный!
Не надорвал ли часом ты пупочка?
К е н т
Не... От души, прип*зднутый дедуля.
Всё заебись.
Л и т р
Любуйся, милый сын мой:
Сто алкоголиков стоят единым фронтом!
В глазах победоносный пламень красный
Сверкает, аки молнья! Руки синие
Танцуют так, как китаянски баядерки[17]
В бл*дюжниках Шанхая!
К е н т
Люди славные.
Немало ветеранов седовласых.
И их подруг, дебелых и не гордых.
Оне послушно, с творческой смекалкой,
В момент исполнят все желанья ваши.
Л и и р
А! Пскай в п*зду идут! То не хватало мне
Ещё лечить под старость мандавошки!
Мне дочки есть для эдаких эксцессов.
Потом ещё есть старенькой козёл,
Товарищ бородатый. По весне
Мы вместе с ним гуляем по аллеям
Французских парков, смотрим на луну,
Поём с ним песни, и соловушку
Мы слушаем, — а уж потом е*ёмся.
На площадь, сверху, плавными кругами планирует п р и з р а к. В руках у призрака авоська с бутылками из-под немецкого красного, под мышкою — книга «Тимур и его команда». Одежда на нём — традиционное одеяние призрака: белая простыня в крови.
П р и з р а к
(зловеще хохочет)
Ха-ха-ха-ха! Недолог уж тот час,
Когда народ тупым сосновым колом
Е*ать вас будет в жопы буржуазные!
К е н т
(по-юношески
экзальтированно
и несколько наивно)
Сие и есть — призра́к свободы долгожданной?
Уёбнутый стату́й богини мраморной
С отбитыми руками, безголовой
Крылатой бл*ди, чести, гордости и славы
Народной нашей?!
Л и т р
Нет, мой юный друг,
То есть обычный гамбургской петух,
Напяливший замызганную простыню.
На ней кто целочку е*ал, а может быть —
Зарезали кого? — а после дельтаплан
Из них слепил какой-нибудь кулибин.
П р и з р а к
(продолжает кружить
над площадью)
Га! трепещите, суки, от пророчеств страшных!
Вам всем — п*здец! Хоть жрите ананасы,
Хоть рябчиков х*ярьте!
Призрак прицельно бросает сверху бутылки в ханыг, п*здит их книгою «Тимур и его команда» по голове. Все трепещут. Входит Й о р и к с бутылками и «Заратустрою» под мышкою.
Й о р и к
(нагло прёт без очереди)
Пусти! Я контужен, на х*й! Я воевал! Пока ты, сука, в тылу баб портил, я в танке горел! Я — лётчик!
П р и з р а к
П*здец! Ха-ха-ха-ха! Feuer! Feuer![18]
Призрак ведёт сверху прицельное бомбометание, при этом он страшно завывает, так что становится похож на немецкий самолёт «Юнкерс».
Й о р и к
Ага-а!.. Люфтваффе, бл*дь?!!
(Швыряет бутылкою в призрака
и подбивает его.)
Подбитый призрак загорается и, оставляя за собою чёрный дым, падает на землю, где взрывается. Запуганные ханыги падают на землю, звякая бутылками. Йорик один остаётся стоять. Лицо его геройски вымазано сажею, руки крепко держат «Заратустру» и авоську с бутылками. Над местом побоища ширится победное «Ура!» Йорика хватают и подбрасывают в воздух. В наступившем апофеозе Йорика несут на руках как лидера и национального героя. Сидя на плечах у благодарного народа, он победно дрочит. Звучат фанфары, гимны и кантаты. Йорика уносят, так что на сцене остаются только Кент, Литр и битая стеклотара.
Л и т р
(печально)
О, все перевороты, юный друг мой,
Одно начало имут и — конец:
Вначале, Кент мой, бьётся стеклотара,
А после за́ сим кра́дется п*здец...
ДЕЙСТВИЕ ЧЕТВЁРТОЕ
Тронная зала. Посредине залы торчит трон, похожий на киевский торт. На стенах висят портреты общественных деятелей, в том числе: Менделеева, Ломоносова, Мичурина, Суворова и Макаренко. Д в о е с э р о в делают в тронной зале влажную приборку: один подметает, другой — брызгает водою из бутылочки, чтоб не было пыли.
П е р в ы й с э р
Слыхали ли вы весть, милорд?
В т о р о й
А как же!
Сегодня — коронация! Нетленною
Божественной фуражкою святого
Завоевателя Вильгельма[19] повенчают
Достопочтенного урода, коий спас
Британское вельможество.
Слышны фанфары. Входят с э р ы. За ними, верхом на м е н т е, триумфально въезжает Й о р и к. На нём красивый белый китель, синие галифе и хромовые сапоги. Они по-дембельски спущены вниз гармошкою. На галифе расстёгнута ширинка, дабы сподручно было дрочить.
Й о р и к
(ловко спрыгивает с мента
на мягкие тронные подушки)
Не вижу
На голове фуражку! Чё не ясно, бл*дь?!!
С э р ы
(хором)
Уже несём, несём! Святися, царь,
Твоё чело лилейное! Мы днесь помажем
Тебя денатуратом нам на царство!
Сэры мажут денатуратом Йорика и возлагают на него фуражку Вильгельма Завоевателя. Звучит английский гимн, все стоят по стойке смирно.
Й о р и к
Хе! Сэры х*евы! Шатаются в строю,
Как клизмы в жопе! Службы ни х*я
Ещё не поняли. Нет никакого
Порядка у е*аных интеллектуалов!
Им только бы п*здеть да книжки чи́тать,
Да устриц жрать, собак да коз е*ать, бл*дь,
На луну пялиться, как е*анько,
И медитировать, стишки писать,
Про то, как плохо жить и как когда-то
Он выебал кого-то, а щас плачет!
Всё позавешали портретами мудил!
(Тычет пальцем в портреты.)
Эт чё за пидарасы, я вас спрашиваю?!
Э д м у н д
Сир! Это — гуманисты.
Й о р и к
Всех — к х*ям!
Повесить здесь вот ту картину мощную,
Где трое гуманистов все сидят на ко́нях,
Красивые, могучьи лорды бородатые,
И зорко смотрят за пархатыми жидами!
(П*здит портреты шваброю, которую
взял у лорда-уборщика.)
Вот так по наглым рожам п*здить надо!
Ух! это сучье кодло Альбион туманный
Позором весь покрыло аж по самы яйца!
(Замечает портрет короля Литра.)
А эт чё за гондон?!
П е р в ы й с э р
То — Литр Четвёртый,
Что основал парламент двухпалатный,
Дал конституцию английскому народу
И на спор выеб в жопу бешеного пса,
Такого страшного, что злые каскадёры,
Его смотря, наклали полные штаны!
Обычай нацьональный наш английской,
Чтоб на пари х*йню исполнять всякую,
Он повернул себе на пользу мудро
И выиграл чрез это королевство
Единое Британское!
Й о р и к
Итак, отныне
Приказываю сим декретом справедливым
Я запретить всё половое бл*дство!
Всем козоёбам, пидарасам, лесбиянкам,
А также фетишистам с некрофилы,
И с ними — всем, кто любит бл*довать,
Засунуть в жопу лом из нержавейки!
Сей мой декрет — краеугольный камень
Политики впредь внутренней. Дрочить
Три раза на день — долг патриотичный
Перед отчизной всех порядочных гражда́н!
Стыдливо онанизмом занимаясь,
Очистим наконец мы наш народ ебучий
От скверны бл*дства смрадного! Ура!
Все сэры кричат «ура!» и — синхронно, по-военному, дрочат. В наступившем апофеозе массовой мастурбации слышны одинокие звуки баяна. В тронную залу входят Л и т р и К е н т с мешками, бутылками шмурдяку и баяном. Кент грустно играет «Подмосковные вечера».
Л и т р
Играй, мой Кент, сии мотивы предков!
Что во борьбе с суровою природой
Выкраивали час для ораторий
И плакали в своих вонючих норах
От эстетичного экстаза. Крокодилы,
Свирепые мандрилы, динозавры,
Услышав эти кроткие баллады,
Вмиг делалися нежной гимназисткой
И вместо мяса — белы хризантемы
Жевали, обливаяся слезами...
Й о р и к
Чего ты ходишь тут, развратный старец,
И смеешь нам мешать творить священнодейство?!
Дрочи! Иначе мы с тебя сдерём
Твою мохнату шкуру заскорузлую
И будем шмякать мясом голым в известь
Безжалостно!
Л и т р
Когда-то, в жопу пьяный,
Я выебал больную старую бл*дюгу,
Паломницу безумную. Сифон
Я подхватил от ней и врачевался
В Карлсбаде на вода́х на минеральных.
Её сынка отдал в дебильную спецшколу,
К дегенератам, на харчи казённые.
И в цирковое ПТУ по блату
Пристроил, чтоб на скомороха он учился.
И тот плюгавый мой сперматозоид,
Разросшийся в горбатого урода,
Карьер таки заделал нех*ёвый!
Ах, дети, дети! Эти цветики лесные,
Благоуханные, что счастье нам дают,
Я их е*ать всегда любил. Ибо дарить
Любовию, в сей форме бескорыстной, —
Есть кредо моё творческое. Сын мой родный!
Иди ко мне, урод мой даровитый!
Я темпераментно тебя е*ать щас буду,
Чтоб рос здоровенькой ты и неглупый!
(Бежит к Йорику с явным
намереньем его выебать.)
Испуганный Йорик бросается в Литра тронными подушками. Эту весёлую буффонаду обрывает грозный окрик Г о н о р е л ь и, только что вошедшей в залу вместе с сёстрами.
Г о н о р е л ь я
Вон! ишь, как развлекается, проклятый!
А мы сидим и дома каши дожидаемся,
Голубки три голодных сизокрылых!
Ты, ёбнутый папаша! Сколько ждать
Тебя мы будем, бл*дь, пока ты стеклотару
Сдавать там будешь?
Л и т р
Доченьки мои!
Вы потерпите, милые, покуда брата
Я вашего е*ать буду печально,
Дни юности влюблённой вспоминая!
(Сие говоря,
сдирает с Йорика галифе.)
Й о р и к
(неистово верезжит)
Спасайте, сэры добрые! Ай! Пидарасом
Меня, бл*дь, хочет сделать Литр ебучий!
Мент набрасывается на Литра сзади и приёмом самбо закручивает ему руку за спиною. Заарестованного таким манером Литра осмелевшие сэры п*здят шваброю.
Ага-а! Попался, похотливый бабуин!
Мы кару лютую придумаем тебе
За все твои паскудства! Бл*довитых
Девиц твоих порежем на кусочки
И будем мы кормить, — чтоб ты сбесился, —
Тебя обрубками их курвиного тела!
Г о н о р е л ь я
(испуганно)
Ой, что вы, нет ничего общего меж нас.
Я этого маньяка в первый вижу раз.
Р ы г а н а
И я его не знаю, сир! но, покрестяся,
Скажу: Корделия частенько с ним еблася!
К о р д е л и я
Еблася, так и что? Е*ётся гнида,
Е*ётся вошь и бабка Степанида!
Я ошибалася в своём мировоззреньи.
Меня зараза развращала буржуазная.
Однак теперь, озарена сияньем
Идейного прозренья, я дрочить
За совесть буду Англии на благо.
Я на п*зду две капли валерьянки
Кокетливо налью, а следом кису
Пущу лизать полезное лекарство.
Р ы г а н а и Г о н о р е л ь я
И мы! И мы!
Й о р и к
Хвала жена́м!
Все сэры кричат «Ура!», радуются и на радостях плачут. Никем не замечен, в тронную залу тихо крадется п р и з р а к. Книгу «Тимур и его команда» он держит в зубах, а руками тянет за роги старого вонючего козла. Он на цырлах подкрадывается к Литру и со всею силою переёбывает его книгою «Тимур и его команда» по голове. От неожиданного удара все ох*евают.
П р и з р а к
Ха-ха-ха-ха! Что, думали, я мёртвый?
Трясу мудями в адской преисподней?!
А вы тут водочкою балуетесь, вижу,
Да баклажанчик сладкой жрёте. Дураки
Вы поцоватые! Я вечно буду жить,
Затем что не бывает так, чтоб призрака
Кто зап*здячил! Это вам здесь всем
П*здец настанет скоро! Ха-ха-ха-ха!
Гы-гы! Ням-ням-ням-ням! Я вашего
Козла п*здячил по дороге, я пытал
И в рот его, и в рыло! Пытки ох*енные
Для вас придумал, а на нём тренировался!
Эту пошлую похвальбу внезапно нарушает козёл. Дико мекнув, он ебашит призрака рогами в сраку. Призрак падает мёртвый.
Л и т р
Ай да герой, товарищ бородатый!
Я предлагаю, господа, его на должность
Милорда-канцлера!
Й о р и к
Заткнися, п*здобол!
Эт провокация! Козёл твой, бля, шпион
Немецкой! Показал дорогу, пидор,
Он супостату к штабу нашему. Ему —
Вместе с тобой — п*здец!
К о р д е л и я
Я предлагаю
В гондон их запехать, мой государь!
Есть у меня гондон из Сингапура, —
Или то из Гонконга? — эластичный!
В него и бык залезть, чай, сможет. Мы
В гондон их запехнём, а сами будем
Смотреть на муки страшные чрез ткань
Резины светлой и прозрачно-ясной!
(Достаёт из-за пазухи гондон
и надувает его до безобразных размеров.)
Начинает тихо играть баян. Под звуки баяна Литра с козлом завязывают в гондон. Какое-то время гондон сам скачет по сцене и мекает, потом застывает на месте. Тихо звучит мелодия «Подмосковные вечера».
Й о р и к
Накрылася п*здою та эпоха,
Что взад тянула нас.
Р ы г а н а
Клянуся жизнь отдать
На благо общечеловеческому братству!
Я буду грамоте учить впредь, а не бл*дству!
Г о н о р е л ь я
Я в авиацию пойду. И буду п*здить
На дельтаплане быстром вражеских шпионов!
Входят двое жлобов. Они несут картину «Три богатыря». Картина страшная и большая, нести её жлобам тяжело. Неожиданно картина вырывается у них из рук и, как волна цунами, припизживает всех.
Г о л о с п р и з р а к а
П*здец, ха-ха-ха-ха!
Прожектор высвечивает то место, откуда раздаётся голос. Это — трон. На троне сидит п р и з р а к в рубашке цвета хаки и фуражке Вильгельма Завоевателя. В одной руке у него — «Тимур и его команда», в другой — «Заратустра». У ног призрака агонизирует гондон с Литром и козлом. По бокам трона стоят два жлоба, принёсших картину. Призрак истерически хохочет и бросается в зрителей тронными подушками. Под его весёлый хохот занавес медленно закрывается.
З а н а в е с
[1] Молофья (устар.) — сперма.
[2] Смотрите, папенька, я нашла (фр.)
[3] Это есть концентрация (фр.)
[4] Папенька, милый! Ах! какой же вы умный, добрый! (фр.)
[5] Похотливые губошлёпы! (фр.)
[6] Кожан — летучая мышь.
[7] Пугач — народное название филина.
[8] Курьёзно — здесь в устар. знач.: любопытно
[9] Кватроченто (итал. quattrocento, букв. — четыреста) — принятое в итальянском языке наименование XV в. В искусствознании термином «кватроченто» условно обозначается период Раннего Возрождения в Италии.
[10] Гегель, Георг Вильгельм Фридрих (1770-1831) — немецкий философ, представитель немецкой классической философии, создатель систематической теории диалектики на основе объективного идеализма.
[11] Шакьямуни — имя главного основателя и проповедника буддизма, Будды Гаутамы, которому, по преданию, предшествовали 24 других Будды. Буквальный перевод этого имени — аскет из рода Шакья.
[12] Дао — одна из важнейших категорий китайской философии. Буквально значение термина «дао» - «путь»; Конфуций и ранние конфуцианцы придали ему этическое значение, истолковав как «путь человека», т. е. нравственное поведение и основанный на морали социальный порядок. В философии даосизма термин «дао» приобретает уже не этическое, а онтологическое значение, причём под ним понимаются и первопричина вселенной, и лежащая в её основе таинственная и непознаваемая закономерность, и целостность жизни. В философии неоконфуцианства термин «дао» большей частью отождествляется с термином «ли» («принцип») и противопоставляется материальному субстрату «ци». Основатель рационалистической системы неоконфуцианства Чжу Си подчёркивал при этом тождественность дао человека и окружающего мира.
[13] Коан — короткое повествование, вопрос, диалог, обычно не имеющие логической подоплёки, зачастую содержащие алогизмы и парадоксы, доступные скорее интуитивному пониманию. Коан — явление, специфическое для дзэн-буддизма. Цель коана — придать определённый психологический импульс ученику для возможности достижения просветления или понимания сути учения.
[14] Сямисэн (япон.) — трёхструнный щипковый музыкальный инструмент с безладовым грифом и небольшим корпусом, общей длиной около 100 см.
[15] Полон (устар.) — плен.
[16] Дзэн — одно из течений дальневост. буддизма. Дзэн сложился в Китае в VI-VII вв. под сильным влиянием даосизма, у которого дзэн заимствовал пренебрежение к знанию, убеждение в том, что истина не выразима в словах и её можно постичь лишь путём внутреннего скачка, освободив сознание не только от проторённых путей, которыми движется мысль, но и от мысли вообще. Для дзэна характерны отказ от установленных норм разумного и морального, любовь к парадоксу, интуитивизм, непосредственность.
[17] Баядерка (португ. bailadeira) — название, данное европейцами индийским танцовщицам. Различаются два вида баядерок: 1) «Девадаси» — «божьи рабыни» и 2) «Nautchgirls» — «танцовщицы». Купленные в детстве жрецами или «посвященные богу» родителями, «божьи рабыни» живут при храме и участвуют в культовых обрядах (поют и пляшут). Некоторые из баядерок занимаются проституцией, и доходы их поступают храмовым брахманам. «Танцовщицы» бродят по стране, выступая на площадях, базарах, на пирах у богатых туземцев. Обычно женщины, содержащие целые труппы таких танцовщиц, покупают их еще девочками и, обучив, эксплоатируют. Танцы и пение баядерок однообразны; нередко они переходят в пантомиму. Темы танцев-пантомим — восхваление бога или прославление щедрого хозяина пира.
[18] Огонь! огонь! (нем.).
[19] Вильгельм I Завоеватель (1027 или 1028 — 1087) — герцог Нормандии (1035), король Англии (1066—87). Усилив герцогскую власть в Нормандии, сумел создать сильное, хорошо обученное войско из тяжеловооружённых конных рыцарей и пехоты (ок. 10 тыс. чел.). С этими силами 28 сент. 1066 г. высадился на южном берегу Англии и 14 окт. в сражении у Гастингса разбил англо-саксонские войска короля Гарольда, который был убит в бою. Став английским королём, осуществил централизацию политической власти, усилил закрепощение английского крестьянства.
Король Літр
Трагедія
ДІЙОВІ ОСОБИ
Король Літр, хтивий, безпринципний і божевільний алкоголік.
Корделія, улюблена донька Короля, хвороблива квітка з червоними очима і скаженою п*здою.
Рейгана і Гонерілья, неулюблені доньки Короля, брудні та закомплексовані лізбіянки.
Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів.
Едмунд, життєрадісний споживач екскрементів, санітар лісу і друг природи, згодом статечна людина, член суспільства, професор Кємбріджського універсітєту.
Кєнт, хуліганствующій підліток.
Мєнт, лягавий падло.
Йорік, потворний нєдоносок, начітавшийся Заратустри. На початку п’єси – блазень, згодом – статечна людина, вождь англійського народу.
Привид, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу «Тімур і його команда».
Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя.
ДІЯ ПЕРША
Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і собачим гівном. Посередині всього цього хазяйства сидить Король Літр. Його вигляд неважко уявити, спираючись на все вищезгадане. У ніг Короля – мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг.
Король Літр:
Ітак, замовкли струни сладкозвучні,
З п*зди стирчать всі грифи балалайок,
А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці…
Я роздав на х*й все. Все, шо роками п*здив
І пер, згинаючись, до себе у комору,
А потім, запираючись в сортирі,
І там, згасаючи від смутку та зневіри,
Я нігтєм вицарапував на стінці скажені цифри…
Рахував і плакав, пердів беззахисно,
В тупім оскаженінні зубами скреготав,
І лютий сморід, цей дух гівна на вільних білих крилах
Вповзав мені у серце, як гадюка,
І люто в душу срав…
Людськая заздрість та посмішки, та плітки за спиною,
Шо х*й вже не тільки, шо встромить,
А й навіть винуть стало неможливо.
Бо я, статечний дід і патріарх,
Засновник роду, міста і країни –
Герой національний! Як відомо,
Герої не їбуться і не сруть!
Не кажучи про те вже, шо ніхто з них
В дитинстві не дрочив, о, як мені
Це все настоїбенило, піздєц!
Їбав я всі ці гімни і кантати,
Всю малахв’ю бенкетів і прийомів,
Коли замість того, щоб когось вжарить
Повинен довго й нудно ти п*здіти
І слухати п*здьож такий же самий.
Я все роздав: всім жебракам, ханигам,
Всім підарасам, йобнутим шакалам:
Нехай вони внесуть корисний внесок
В суспільне будівництво, хай їбошать,
А я це все їбу!
З цими словами Король Літр голосно пердить. Входить Корделія – хвороблива квітка зі скаженою п*здою.
Король Літр:
Як ти живеш, моя вонюча квітка?
Корделія:
Дивись, татуню, я знайшла гандона.
Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі.
З його сріблястих пелюстків, як перли
Стікають сльози росяні яскраві…
Літр:
Не перли то, то малахв’я вонюча!
Це концентрація тих вибл*дків поганих,
Шо повзають, як бл*дські мандавошки
По аглицькій землі!
Корделія:
Татуню, милий! Якій же ж ти розумний та приємний!
Їбись конем всі хахалі противні!
Ці коні з яйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани!
Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю…
Король Літр (хтиво пестить її):
Я теж, дочурка, більше полюбляю
Тебе їбать, ніж тих бл*дєй заразних, –
Твоїх сестер, немолодих і глупих,
До того ж і негарних лізбіянок!
Входять Рейгана і Гонерілья, брудні та закомплексовані лізбіянки.
Гонерілья:
І шо він в ній найшов? Я в сто раз лучша!
Король Літр:
Тебе зачав я в пьяному угарі:
Кричав кажан і бився вітер в стелю,
Матуся плакала і реготав пугач.
Тож не п*зди!
Рейгана:
Ну, а мене?
Літр:
Тебе так само:
На стайні раком серед кіньських храпів.
Копита страшно били по підлозі,
І комашня летіла на вогонь,
І сумно-сумно каркала ворона…
Корделія:
Ну, а мене?
Літр:
Еге-е!.. Тебе зачав я разом із товаришем,
Його я драв пізніше.
О, молодість! О, юність парубоцька!
Сідайте же скоріш, мої дівчата,
І поможіть мені відкоркувати пляшки!
Бо завтра на світанку я повинен
Зайняти чергу в пункті стеклотари.
Інакше, замість каші гарбузовой
Сосати х*й ми будемо напевно!
Король Літр і доньки сідають на покинуті на пляжу ліжаки та енергійно сортирують склотару. На них з усіх боків повзе англійський туман-смог.
ДІЯ ДРУГА
Кулуари англійського парламенту.
Входить Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, а нині – член палати лордів.
Едгар:
У вухах ще звенить від ахінєї,
Яку я майже три години слухав.
Як на базарі сери розп*зділись!
Сер Арчібальд поцупив за чуприну мілорда Річарда,
А потім захуярив каламарем по пиці.
Сер Норфольк відп*здив сера Джона.
Ця х*йня зоветься демократієй,
Віднині ми разом всі вирішуєм питання,
Бо старий поц, скажений Літр, п’яниця,
Надумав замінити діктатуру на демократію.
А сам полишив владу
І роздав все майно ханигам різним.
Їх серами зробивши, тягар тяжкий
З своїх плечей на їхні положив.
Тепер сидить він в подраних кальсонах,
Збира пляшки порожні і гандони,
Киря шмурдяк, денатурат вонючій,
І все, шо десь ворушиться – їбе.
Колись і я так жив: їбав бездумно
Я кіз і ховрахів, і, розважаясь,
Бл*дям у сраки йоршика встромляв.
Я просто неба жив, як соловейко,
І політуру пив, і самогон,
Тепер возвисився, – вчорашні уркагани,
Ханиги, волоцюги, підараси
Сидять в палаті серів і балдєють:
Свобода, бл*дь, свобода, бл*дь, свобода!
Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині – професор Кємбріджського універсітєту.
Едгар:
Здоров, співець народної освіти!
Які діла на ниві благородной?
Едмунд:
На ниві, вдобреній добрячим екскрементом,
Проізрастає квіточка блакитна –
Улюблена забавка гомосєків.
І скотоложество застєнчіво цвіте.
Едгар:
Цікаво знать прийоми ізощрьонні,
Які іспользує студєнство прогресивне,
Шоб возродіть статеве кватроченто?
Едмунд:
Цікаві опити проводять студіози:
Їбуть кнура, як ворога народу,
У сраку цілим факультетом філософським.
Ще Гєгєль нам казав, шо дух ширяє
В златих чєртогах мудрості безсмертной.
Тим часом, верткий х*й в свинячій сраці
Ширя своєй вонючою дорогой.
І, хто зна, чий же шлях веде до правди?
Едгар (побожно):
Великий Сак’я Муні благородний,
Гігант камінний, долбойобовидний,
Про дао слово нам сп*здів священне.
Я пам’ятаю вчителя-китайця,
Старого імпотента, він коана
Нам загадав: Де правда? – запитав він.
І п*здив учнів дрином по залупам,
Шоб думали хутчіше, реготався
І слиною харкався, як скажений.
Тоді один із нас сказав: «В народі!»
Учитель наказав йому лягати,
І широко відкрити пащу.
Потім, ставши в позу ритуальну,
Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.
Священні бризги капнули на струни рудого сямісена.
(Ми робили із шкір котів ті бл*дські контрабаси,
А струни – з їхніх тельбухів).
Учитель удруге грізно нас запитує…
«У серці!» – хтось здуру п*зданув. Тоді хутчіше,
Ніж кролик вздрочить, наш дідусь сивенький
Прийомами кунхву виймає серце в поца із грудей,
І, показавши, шо правди там немає,
Засміявся щасливим сміхом доброї дитини
І пожбурив у форточку добичу.
Едмунд:
А шо таке кунхву?
Едгар:
Борьба садистів.
Тож втретє наш учитель викликає:
— Де правда, йобані кретини, імбецили,
Олігофрени і мікроцефали,
Їбать у жопу вас каленим хуєм!
Тут наче шось мене вперед штовхнуло:
У жопі! – заволав я відчайдушно.
Дивлюсь – дідусь всміхнувся лагідненько:
Не можете, шакали, без підказки!
Не згледівся, як дідуганів фалос
Вже танцював мазурку старовинну
В моєму анусі…
Едмунд:
Коли це сталось?
Едгар:
Був я в китайському полоні. Альбіон туманний
Колись з Китаєм воював завзято.
В полоні опинившись, став я дзена штудіювать старанно:
Сак’я Муні! Мудило скам’яніле, поможи нам
Дать ладу Англії, туманній батьківщіні!
Обидва суспільних діячі побожно складають руки. В цю ж мить з диким реготом і виттям на сцену вбігає Йорік. Він зовсім голий. Його потворна постать відбиває страшну тінь на стелю. В одній руці у Йоріка «Заратустра», другою рукою Йорік дрочить. Всім страшно.
ДІЯ ТРЕТЯ
Пункт прийому склотари. Біля пункту стоять ханиги з кошиками і п*здять. Входить Король Літр і Кєнт, згинаючись під мішками з тарою.
Літр:
Спасібо, любий Кєнте, друже добрий!
Не надірвав ти часом собі пупа?
Кєнт:
Нє. Дякую, припєздяний дідуню.
Все харашо.
Літр:
Дивись, мій сину любий:
Сто алкоголіків стоять єдиним фронтом!
В очах – звитяжні кольори червоні
Блищать, як блискавиці, руки сині
Танцюють, як китайські баядери
У бардаках Шанхая!
Кєнт:
Люди славні. Багато ветеранів сивочубих.
І їх падруг, кремезних і негордих.
Вони, слухняно, з дотепом кмітливим
В момент ісполнять всі бажання ваші.
Літр:
А! Хай в п*зду ідуть! Ще не хватало
Мені лічить під старість мандавошки!
У мене доньки є для тих ексцесів.
Ще – старий цап, товариш бородатий.
Ми разом з ним гуляєм по алєям французьких парків,
Дивимся на місяць, співаємо пісень,
І соловейка ми слухаєм, аж потім їбемось.
На майдан зверху плавними кругами планірує Привид. В руках у Привида авоська з пляшками з-під німецького червоного, під пахвою – книга «Тімур і його команда». Одяг на ньому – традиційний одяг привида: біле простирадло в крові.
Привид (зловісно регоче):
Ха-ха-ха-ха! Невдовзі та година,
Коли нарід тупим сосновим колом
Їбать вас буде в жопи буржуазні!
Кєнт (по-юнацькому, захоплено і дещо наївно):
Оце і є свобода довгожданна?
Прип*здєна богиня мармурова,
З відбитими руками, безголова крилата бл*дь,
Летюча гордість наша?!
Літр:
Ні, юний друже, то звичайне падло,
Яке наділо грязне простирадло.
На йому целку хтось їбав, а може –
Зарізали когось, а потім – дельтаплана
Із його змайстрував народний вмілець.
Привид (продовжує кружлять над майданом):
Тремтіть, падлюкі, від пророчєств страшних!
Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси,
Хоч рябчіків х*ярьте!
Привид прицільно кида зверху пляшками по ханигам, п*здить їх книгою «Тімур і його команда» по голові. Всі тремтять. Входить Йорік з пляшками і «Заратустрою» під пахвою. Він підступно преться без черги.
Йорік:
Пустіть! Я контужен на х*й! Я воював! Пока ти, сука, в тилу баб портів, я в танкє горєл! Я – льотчік!
Привид:
Піздєц! Ха-ха-ха-ха! Фойєр! Фойєр!
Привид веде зверху прицільне бомбометання, причому він страшно завиває – так, шо стає схожий на німецькій самольот Юнкерс.
Йорік:
Ага-а!.. Люфтваффе, бл*дь?!
Йорік швиря пляшкою в Привида і підбиває його. Підбитий Привид загоряється і, залишаючи за собою чорний дим, пада на землю, де вибухає. Залякані ханиги падають на землю, подзенькуючи пляшками. Йорік один залишається стояти. Обличчя у його геройськи вимазане сажею, руки міцно тримають «Заратустру» і авоську з пляшками. Над місцем побоїща шириться переможне «Ура!» Йоріка хапають і підкидають вгору. В наступившому апофеозі Йоріка несуть на руках, як лідєра і національного героя. Сидячи на плечах у вдячного народа, він переможно дрочить. Звучать фанфари, гімни і кантати. Йоріка уносять, так шо на сцені лишаються тіки Кєнт, Літр і потоптана склотара.
Літр(сумно):
Усі перевороти, юний друже,
Одне начало мають і кінець:
Спочатку розбивається склотара,
А потім підкрадається п*здець...
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Тронний зал. Посередині стирчить трон, схожий на київський торт. На стінах висять портрети суспільних діячів, в тому числі: Мєндєлєєва, Ламаносова, Мічуріна, Суворова і Макаренка. Два сери роблять у тронному залі влажну уборку: один підмітає, другий бризга із пляшечки, шоб не було пилюкі.
Перший сер:
Ви чули новину, мілорд?
Другий:
Аякже! Сьогодні – коронація!
Нетлінну божественну фуражку
Святого завойовника Вільгєльма
Натягнуть на поважного урода,
Шо врятував британськє можновладдя.
Чути фанфари. Входять сери. За ними верхи на мєнті в’їзжає Йорік. На ньому красівий білий кітєль, сині галіфе і хромові чоботи. Вони по-дємбєльські спущені вниз гармошкою. На галіфе розстібнута ширінка, шоб зручно було дрочити. Йорік спритно плигає прямо з мента на пухкі тронні подушки.
Йорік:
Нє віжу на галавє фуражку!
Шо не ясно, бл*дь?!
Сери(хором):
Уже несем, несем!
Святися, царю, твойо чєло лілєйноє!
Ми зараз помажемо тебе денатуратом на царство!
Сери мажуть денатуратом Йоріка і возлагають на його фуражку Вільгєльма-завойовника. Звучить англійській гімн, всі стають по стійці «Смирно».
Йорік:
Хе! Сери йобані! Болтаються в строю,
Як клізми в жопі, служби
Ще ніх*я не пойняли, нема
Ніякого порядка в бл*дських інтелєктуалів!
Їм тільки би п*здіти та читати,
Та жерти вустриці, собак та кіз їбати,
Дивитися на місяць очманіло, сидіти в дзені,
Віршики писати, про те, як плохо жить
І як колись він виїбав когось, а зараз плаче,
Усе завішано портретами мудил!
(тика пальцем в портрети)
Це шо за підараси, вас питаю?!
Едмунд:
Мілорд! Це гуманісти.
Йорік:
Всіх – к х*ям! Повісити оту картину гарну,
Де гуманісти втрьох сидять на конях,
Красиві й сильні лорди бородаті,
І пильно стежать за пархатими жидами!
(П*здить портрети шваброю, котру
взяв у лорда-прибиральника)
Отак по наглим пикам треба п*здить!
Це суче сім’я Альбіон туманний
Ганьбою вкрило аж по самі яйця!
(помічає портрєт Короля Літра)
А це шо за гандон?!
Перший сер:
То – Літр Четвертий,
Шо заснував парламент двопалатний,
Дав конституцію англійському народу
І на спір виїбав скаженого собаку,
Такого страшного, шо люті каскадери,
На нього дивлячись, наклали повні штані!
Обичай національний наш англійській,
Шоб на парі х*йню робити всяку
Він повернув собі на користь мудро
І виїграв таким чином королевство об’єднане британське!
Йорік:
Я віднині наказую декретом справедливим:
Заборонити все статеве бл*дство!
Всім козойобам, підарасам, лізбіянкам,
А также фєтішістам й нєкрофілам,
І з ними – всім, хто любить бл*дувати,
Засунуть в жопу лома з нєржавєйкі!
Цей мій декрет – краєугольна цегла
Політики унутрішній. Дрочити
Три рази на день – долг патріотичний
Перед вітчизною всіх чесних громадян!
Цнотливо мастурбацієй займаясь,
Почистимо ми наш народ їбучий
Від скверни бл*дства смрадного! Ура!
Всі сери кричать «Ура!» і сінхронно, по-воєнному, дрочать. В наступившему апофеозі масової мастурбації чути самотнії звуки баяна. До тронного залу входять Літр і Кєнт з мішками, пляшками шмурдяку і баяном. Кєнт сумно грає «Падмасковниє вєчєра».
Літр:
Іграй, мій Кєнте, ці мотиви предків!
Шо у борні з суворою природой
Викраювали час для ораторій,
І плакали в своїх вонючих норах
Від естетичного екстаза.
Дінозаври, жорстокі павіани, крокодили,
Послухавши ті лагідні балади,
Робилися, як ніжні гімназістки.
І замість м’яса – білі хризантеми,
Жували, обливаючись сльозами…
Йорік:
Чого ти ходиш тут, розпусний старець,
І заважаєш нам робить свящєннодєйство?!
Дрочи! Інакше ми з тебе здеремо
Твою мохнату шкіру зашкарублу,
І будемо вмакати м’ясом свіжим в вапно безжалісне!
Літр:
Колись, у сраку я п’яний,
Я виїбав стару дебільну хуну,
Мандрівницю безумну. Я сіфона
Від неї підхопив і лікувався
У Баден-Бадені на водах мінєральних.
Її синка віддав в дебільну школу
К дєгєнєратам на харчі казенні
І в циркове училище по блату
Пристроїв, шоб на блазня він учився.
І той потворний мій сперматозоїд,
Розрісшийся в горбатого урода,
Зробив-таки кар’єру нєх*йову!
Діти-діти! Ці квіти лісові благоуханні,
Шо щастя нам дають, я їх їбати
Завжди любив! Бо приносити радість
В цій формі безкорисній –
Це крєдо моє творчє.
Любий сину! Іди сюда, урод талановитий!
Я темпераментно їбати тебе буду,
Шоб ріс ти здоровенький і неглупий!
Літр біжить до Йоріка з явним наміром його виїбати. Наляканий Йорік кида в Літра тронними подушками. Цю веселу буфонаду обриває грізний окрік Гонерільї, шо щойно прийшла разом з сестрами.
Гонерілья:
От бач, як розважається, проклятий!
А ми чекати маємо на кашу,
Голубки три голодні сизокрилі!
Ти, йобнутий папаша! Скіки ждати
Тебе ми будем, поки ти склопосуд здавати будеш?
Літр:
Любі мої дітки! Ви почекайте трохи, поки брата
Я вашого їбати буду сумно,
Пригадуючи юність романтичну!
(Говорячи се, Літр здирає з Йоріка галіфє)
Йорік (несамовито верещить):
Рятуйте, сери добрі! Підараса
Із мене хоче Літр зробить їбучий!
Мєнт набрасується на Літра ззаду і прийомом самбо закручує йому руку за спиною. Заарештованого у такий спосіб Літра осмілілі сери п*здять шваброю.
Йорік:
Ага-а! Спіймався, хтивий павіане!
Ми кару лютую придумаєм тобі
За всі твої паскудства!
Бл*довитих дівчат твоїх розріжем на шматочки
І будем годувать, – шоб ти сказився, –
Тебе частинами їх курв’ячого тіла!
Гонерілья (налякано):
Нема нічого спільного між нами.
Я бачу в перший раз цього маньяка.
Рейгана:
Я теж його не знаю, мій королю!
Але Корделія частенько з ним їблася!
Корделія:
Їблася, так і шо? Їбеться гніда,
Їбеться вош, і бабка Степаніда!
Я помилялася в світогляді своєму.
На мене вплинула розпуста буржуазна.
Але тепер, осяяная сяйвом ідейного прозріння,
Я дрочити сумлінно буду Англії на користь.
Я на п*зду краплину валєр’янкі кокетливо наллю,
А потім кицю пущу лизать полєзноє лєкарство.
Рейгана і Гонерілья:
І ми! І ми!
Йорік:
Хвала жіноцтву!
Всі сери кричать «Ура!», радіють і на радощах плачуть. Ніким не помічений до тронного залу тихо крадеться Привид. Книгу «Тімур і його команда» він держить в зубах, а руками тягне за роги старого вонючого цапа. Він нишком підкрадається до Літра і з усією силою п*здить його книгою «Тімур і його команда» по голові. Від несподіваного удару всі охуєвають.
Привид:
Ха-ха-ха-ха! Гадали, шо я мертвий,
Трясу мудями в пеклі потойбічнім!?
А ви – горілочку п’єте і баклажаном солодким снідаєте.
Дурні пацаваті! Я вічно буду жить,
Бо не буває таке, шоб Привида хто-небудь зап*здячив!
Це вам усім піздєц настане скоро!
Ха-ха-ха-ха! Ги-ги! Ням-ням-ням-ням!
Я цапа вашого п*здячив по дорозі,
Я мордував і в ніс його, і в рота!
Тортури охуєннії придумав для вас я,
А на йому тренувавсь!
Цю неприємну похвальбу раптово нарушає цап. Дико мекнувши, він п*здить Привида рогами в сраку. Привид пада мертвий.
Літр:
Оце герой, товариш бородатий!
Я пропоную його на посаду мілорда-канцлєра!
Йорік:
Замовкни, п*здоболе, це – провокація!
Твій цап – шпигун німецький!
Він показав дорогу супостату до штабу нашого.
Йому й тобі – піздєц!
Корделія:
Я пропоную в гандона їх засунуть, мій королю!
У мене є гандон із Сінгапура,
Чи, може, із Ганконга, еластичний!
У нього і бугай залізти зможе.
Ми зверху їх зав’яжемо, а самі –
Дивитись будем на тортури страшні
Через резину світлу і прозору!
Корделія вийма з пазухи гандон і надуває його до потворних розмірів. Починає тихо грать баян. Під звуки баяна Літра з цапом зав’язують в гандон. Деякий час гандон сам плигає по сцені і мекає, потім застигає на місці. Тихо звучить мєлодія «Падмасковниє вєчєра».
Йорік:
Накрилася п*здою та епоха,
Шо взад тягнула нас.
Рейгана:
Я присягаюся віддать життя своє на користь людству!
Я буду грамоті учить, а не паскудству!
Гонерілья:
Я в авіацію піду. І буду п*здить
На дельтаплані бистрому шпіонів!
Входять два жлоби. Вони несуть картину «Три богатиря». Картина страшна і велика, нести її жлобам важко. Несподівано картина виривається у них із рук і, як хвиля цунамі, припизжує усіх.
Голос Привида:
Піздєц, ха-ха-ха-ха!
Прожектор висвітлює те місце, звідки лунає голос Привида. Це – трон. На ньому сидить Привид в рубашці кольору хакі і фуражці Вільгєльма-завойовника. В одній руці у нього «Тімур і його команда», в другій – «Заратустра». У ніг Привида агонізірує гандон з Літром і цапом. По боках трону стоять два жлоби, шо принесли картину. Привид істерично регоче і кидає в глядачів тронними подушками. Під його веселий регіт завіса повільно закривається.
ЗАВІСА.