Тарас Шевченко. Пророк

Михаил Каринин-Дерзкий
Как будто праведных детей,
Господь, любя грешны́х людей,
Им с неба ниспосла пророка;
Свою любовь благовестить!
Святую правду возвестить!
И, словно как наш Днепр широкий,
То слово божие текло
И в сердце лилося глубоко!
Огнём незримым души жгло
Замёрзшие. И полюбили
Пророка люди, слёзы лили,
И божиим нарёк его
Народ познавший. И — лукавый!
Господнюю святую славу
Растлили... И чужим богам
Пожрали жертву! Осквернились!
И мужа свята... горе вам!
На стогнах* камнями побили.
И праведно господь великий,
Как на зверей свирепых, диких,
Велел здесь кандалы ковать,
Тюрьмы́ глубокие копать.
О род свирепый и жестокий!
И вместо кроткого пророка...
Царя велел вам, тварям, дать!

                [Вторая половина 1848,
                Кос-Арал] — 1859 г., декабря 18
                [С.-Петербург]


* Стогна (устар.) — городская площадь, широкая улица.






Неначе праведних дітей,
Господь, любя отих людей,
Послав на землю їм пророка;
Свою любов благовістить!
Святую правду возвістить!
Неначе наш Дніпро широкий,
Слова його лились, текли
І в серце падали глибоко!
Огнем невидимим пекли
Замерзлі душі. Полюбили
Того пророка, скрізь ходили
За ним і сльози, знай, лили
Навчені люди. І лукаві!
Господнюю святую славу
Розтлили... І чужим богам
Пожерли жертву! Омерзились!
І мужа свята... горе вам!
На стогнах каменем побили.
І праведно господь великий,
Мов на звірей тих лютих, диких,
Кайдани повелів кувать,
Глибокі тюрми покопать.
І, роде лютий і жестокий!
Вомісто кроткого пророка...
Царя вам повелів надать!

                [Друга половина 1848,
                Кос-Арал] — 1859 року, декабря 18
                [С.-Петербург]