(авторський переклад мого вірша від 27.03.2023)
Я присіла у віконця
І подумала: нехай,
Як із неба світить сонце,
Так і ти усіх кохай.
Пташки весело щебечуть,
Не сумують, подивись,
І життю не суперечать,
Ти у пташечок повчись.
Ну, подумаєш, коханий,
Кращий в світі чоловік,
Якось різко та неждано
Слів накидав між повік.
Може, вранці, випадково,
Не з тієї встав ноги,
І на тебе помилково,
Слів накидав тумаки.
Він пішов, а ти лишилась
В хаті безлад розібрать,
Думку "нащо одружилась"
Краще зразу відігнать.
От і добре, посміхнися,
Щось смачненьке приготуй,
Прийде, ніжно пригорнися,
Але віршик занотуй.
----------------
(оригинал)
Я присела у окошка
И подумала: и пусть,
Даже у любимой кошки
Не котируется грусть.
Птицы весело щебечут,
Не грустят они, смотри,
Жизни не противоречат,
Вот и ты глаза утри.
Ну, подумаешь, любимый,
Самый лучший в мире муж,
Словно бесом одержимый,
Был с тобою неуклюж.
Может, утром он, проснувшись,
Просто встал не с той ноги,
И, тебе не улыбнувшись,
Слов оставил тумаки.
Он ушёл, а ты осталась
Дом в порядок приводить,
С мыслью "хватит, нахлебалась"
Разве просто будет жить?
Мысль смени и улыбайся,
Муж придёт, готовь рагу,
Никогда не обижайся
На словесную пургу!