Н. Бидненко
Нерозуміння простягає руки
І ріже в очі сяєвом заграв…
Оцей урок любовної науки –
Кому потрібен, хто його чекав?
Але – прийшов. Без віри і надії,
Хоча з теплом, забутим вже давно.
І ожили у серці ніжні мрії,
Як у старому доброму кіно.
А за вікном шалено вітер свище,
Несе похмілля холодом роси…
Навіщо, ти скажи мені, навіщо
Життя манило проблиском краси,
Коли пресвітлі янголи любові
Нас осіняли білими крильми?..
Краса та обірвалась на пів слові…
Є я і ти. Але немає «ми»…
***
Непонимание протягивает руки
И бьёт в глаза сиянием лучей...
Вот и урок любовной той науки -
Кому он нужен, и кто его ждал?
Но он пришёл. Без веры и надежды,
Хотя с теплом, забытым так давно.
И оживают в сердце мечты нежно,
Как в старом и добром кино.
А за окном безумный ветер свищет,
Несёт похмелье холодом росы...
Зачем, скажи мне, зачем
Жизнь поманила проблеском красы,
Когда Пресветлые Ангелы любови
Нас осеняли белыми крыльями?..
Красота оборвалась на полуслове...
Есть я и ты. Но нету уже "мы"...