Спогад
Вечірні дзвони зібрані снопами,
перекипів пташиний веремій,
предивна річ – проточна річка пам'ять –
перетинає синій присмерк вій,
дитячі сни повторює затято,
пісні співає ніжно-ножові,
ти йдеш додому, поруч мама й тато,
до болю неповторні, ще живі...
Там поля домоткані шати з пістрі,
і травостою непокірна рать
в обліжні хмари націляє вістря,
і вряд тополі вартові стоять,
там згадка з незворотнього прискорить
серцевий ритм і дихання твоє,
й петрів батіг – нескорений цикорій –
штрих синяви до неба додає...
З пітьми гачком вив'язує бабуся
твоє цілюще світло рятівне…
А ніч цей сон, як яблуко, надкусить
і у суцільну темряву шпурне.