(Присвячую моїй рідній, співуче-красивій, чарівній Українi)
(Мои первые в жизни стихи, написанные на украинском языке)
Що то за спів – безмежнicтю чарівний?!
Звідки та пісня до моїй душі луна?..
Десь - вiковічна… ні – вiчноквітуча! – десь Весна...
Десь ранок кличуть золотоголосі півні!..
Наринув спів – омріяний якийсь!
Розкинулась навкруги надзвичайна віра…
І лине, лине - крізь надгірність Синевиру,
Крізь найдрімучіший поліський ліс!
Нема йому початку! Нема – краю!
А тільки - ранок! Ранок! – мрійних розмаїтть. –
По-над Говерлою ця віковічна мить!..
І хмарнicть грізна може лиш розгомонить
Завзяту хуторянку, бійку кралю!..
Це то Вона співа - з своєю Гучною Красою!
Це то - Вона – безкрайнить обрій мій! –
О, скільки невагомих добрих мрій
Незважливо й надважно – у вінці проміннь! =
Роздарює спiвучicтю рясною!
І блискавично - хусточка її - рясніє!..
І - свитка - пишним сяйвом віддає!..
Кудись - за райський гай! - мене веде
Загайність співу, що – загальність! – надає…
Душевний простiр мій – лиш хвилі співу є…
Спiває все кругом – підсоняшне насіння,
І небосхил – надкришталево-синій!..
Цей спiв не можна втиснути у межі!
Цей спів не можна - окордонено – сприйнять! -
Його лише і можна порівнять
Із запорізькою Свободою - безмежною,
Із Волелюбністю! - яку не обійнять, -
Дух – безкорисливий – у ній, Дух – викоханий! – врештi, -
Якому Сонця треба обіймать!..
Як сміховиннi для Нього всі вавилонські вежі!..
Дівчино мило, ти співай, співай!..
Хай Мова ця до зоренек лунає!.. -
Духмяним медом блиск їх хладний окропляє!
Квітучістю – барвинною – хай скрiзь розсяє!
Проллється всюди – плодоносними – краплями!
І моє серце хай вона не крає,
Безкрайнить! - моє серце – в край!..
Що - "Україна" - для мене, як розказати?!
Коли цей Спів Її заквiтнить всі мої слова!..
Я можу лиш летячим поцілунком цілувать,
I знов, і знов – своє питаннячко питать:
«Що за Спiвучість, за чарівно-Божия краса - Там?!..».
(24-25 августа, финальная авт.ред. - 26 августа)