Вечной памяти письмеца,
сожжённого дружескою рукою
в непонятные времена
Горяча ты была, моя песня!
Когда я тебя, милая, пела,
Очи страстью горели, как жар,
И в груди запалился пожар.
Спрятать я тебя в сердце хотела,
Да сердечко моё было тесно,
Горяча ты была, моя песня!
Да, была моя песнь горяча.
Услыхала товарищ напев,
Словно роза, так щёки пылали,
И в очах у ней слёзы дрожали,
И душа трепетала, горев,
От горячего слова — меча.
Да, была моя песнь горяча.
Слишком ты горяча, моя птица!
Так, когда час тревожный подкрался,
Слово, вспыхнув, бумажку зажгло
И себя с нею вовсе сожгло...
Только пепел от песни остался.
Ой, гляди, вновь искра загорится!
Слишком ты горяча, моя птица!
26.11.1896
На вічну пам’ять листочкові,
спаленому приятельською рукою
в непевні часи
Ой палка ти була, моя пісне!
Як тебе почала я співати,
В мене очі горіли, мов жар,
І зайнявся у грудях пожар.
Хтіла я тебе в серці сховати,
Та було моє серденько тісне,
Ой палка ти була, моя пісне!
Так, була моя пісня палка.
Вислухала товаришка спів,
Мов троянда, уся паленіла,
І сльоза в неї в очах бриніла
Від гарячих, невтримливих слів,
І тремтіла подана рука…
Так, була моя пісня палка.
Ти занадто палка, моя пісне!
Як настала тривожна година,
Запалилося слово вкінець
І спалило тонкий папірець…
Замість пісні лежить пожарина.
Ой, глядіть, знову іскорка блисне!
Ти занадто палка, моя пісне!
26.11.1896