Н.Бидненко
Відриваюсь від тебе
По клітинці, по атому,
А вуста не пускають –
Чекай:
Ще побудем у світі,
Коханням багатому,
Що для нас називається
Рай.
Знову руки твої
І коліна оголені…
Засоромилось сонце
Й за хмару зайшло.
Ми як бранці,
Коханням своїм
Поневолені…
Найміцніші лабета –
Це тіла тепло.
Нас вкриває любов
І закутує коконом.
Не існує вже світ,
А лише міражі.
А любов то співа,
То здіймається
Соколом…
То нащо відриватись,
Скажи?
***
Отрываюсь от тебя
По клеточке, по атому,
А уста не пускают -
Ожидай:
Ещё побудем в мире
Любовью богатом,
Который для нас называется
Рай.
Снова руки твои
И колени голые...
Застеснялось солнце
И за тучку зашло.
Мы как пленники,
Любви своей невольники...
Крепчайшая рука -
Это тела тепло.
Нас любовь укрывает,
Закутывая коконом.
И мира уж нет,
Лишь одни миражи.
А любовь то поёт,
То взлетает
Соколом...
Так зачем отрываться,
Скажи?