Ой любове, пташка ти моя безкрила,
куди віднесла щастя та мою силу.
Нащо зозулею мої роки полічила,
куди ти рідная так спішила.
Чому доріженьку та й не розіслала,
не у віночок зі стрічками ,
а у хусточку вбрала.
Вороття в житті не буває,
в забуття все минає.
Дощ іде за вікном,
небо Душу крає,
чи то по склу струмочки свої цідить,
чи то від туману мої сльози,
малюють роси на мої життєві покоси...