Полёт

Татьяна Маркова 3
Що ж ти, доле моя, графоманиш
   Н.Бидненко
І куди ти штовхаєш мене?
І як глибоко душу ти раниш,
Коли стверджуєш: «Все це мине!»
Ти навіщо ворожиш рядками,
Чом слова надсилаєш не ті,
І приземлені чуються гами,
Коли серце шепоче: "Летіть!"
Не про нас та написана пісня…
Як в політ нам піднятись удвох?
В синім небі нам двом наче тісно…
Летимо. Хай поможе нам Бог!
На відрізку останньому літа
Був тобою наповнений світ…
Скоро осінь, печалями вмита,
Безрозсудний остудить політ.
***
Что ж судьба ты моя графоманишь
И куда ты толкаешь меня?
И как глубоко душу ты ранишь,
Утверждая, что всё пройдёт.
И зачем ты гадаешь строками,
Почему слова диктуешь не те.
И земные слышаться гаммы,
Когда сердце шепчет: "Летите!"
Не о нас написана песня...
Как в полёт нам подняться вдвоём?
В синем небе вдвоём вроде тесно...
Но летим. Да поможет нам Бог!
На отрезке последнем лета
Был тобою наполнен весь свет...
Скоро осень, печалью омыта,
Безрассудный остудит полёт.