Н.Бидненко
Мов древня облізла вовчиця,
Я вию на місяць уповні…
Хай біль стороною промчиться
І стануть розлуки безкровні.
Щоб душу, що рветься на клапті,
Не шити тремтяче-невміло…
Минуле, сучасне і ЗАсвіт –
Даруйте ще дещицю сили:
Дійти, не зламати, простити,
Щоб разом, за руки, до раю…
Та осені стомлені віти
Лиш тільки печально кивають.
О осене, в цім мезальянсі
Я винна: і ділом, і словом….
Надія в останньому шансі
Осипалась листям кленовим.
***
Как древняя облезлая волчица,
Я вою на месяц полный...
Пусть боль стороною промчится
И станут разлуки бескровны.
Чтоб душу, что рвётся на части,
Не шить дрожа неумело...
Прошлое, настоящее и засвет-
Дайте ещё немного силы:
Дойти, не сломать, простить,
Чтобы вместе за руки - в рай...
Но осени усталые ветви
Лишь только печально кивают.
О осень, в этом мезальянсе
Я виновата: и делом и словом...
Надежда в последнем шансе
Осыпалась листом кленовым.