Восени небо глибше, ніж висота
Охрою вітер у Сині малює джаз.
Літу, в якому свято й самота,
Вже час прощатися, або прощати нас.
З запахом кави, кориці та цигарок
Парки дарують затишок на етюд.
Сиплють листям, ховаючи кожен крок,
Щоб заблукав у парку самотній люд.
Восени люди відкриті, як диваки
Шукають зграю, та бережуть тепло.
А руда жриця змотує у клубки
Тих однокрилих, зв'язуючи вузлом.
Восени зграю свою Ти не загуби.
Якщо одне крило, то не відлетиш
Від холоднечі, суму дощу, журби.
Будь ти хоч лебідь біла, хоч чорний стриж.
І на собі відчувши ЇЇ покров,
Я озирнусь на рідного серця ритм.
Восени пишеться точно і про Любов,
Бо зрозумілий Неба нам алгоритм.
Олена Жажкова.
23.09.2023.
Переклад.