Н.Бидненко
Наші руки блукали у просторі,
Та зненацька зустрілись вони.
Дотик – в серце голками гострими…
Милий Боже, ти їх не вини!
І не прагли вони отих дотиків,
І не мріяли грітися в них…
Тільки вітер жовтневий удосвіта
Несподівано лагідно стих.
І злетіли надії до Вічності,
У небесну просвітлену вись…
Дві долоні у потиску ніжності –
Дві душі, що в коханні сплелись.
***
Наши руки блуждали в пространстве,
Но мгновенно коснулись они.
Прикосновение-в сердце иголками острыми...
Милый Боже, ты их не вини!
Не стремились они к тем касаниям
Не мечтали согреться от них...
Только ветер октябрьский чуть свет
Неожиданно нежно утих.
И взлетели надежды в Вечность,
В небес просветлённую высь...
Две ладони в пожатии нежности -
Две души, что любовью сплелись.