Мамонько, зволож мені вуста,
Мамочко, погладь мої коліна...
Якби міг, то пред тобою б встав,
Але нині я до Бога лину.
Розчахнулась прірва у бутті,
Я не вірив, що таке буває:
Мить, в якій живеш на самоті,
Мить, що відкриває і вбиває.
Так жахливо в цю безодню йти,
Так життям чіпляєшся за розум...
Квіти, трави, друзі, мамо!.. Ти!
І мій одчайдушний в вічність позив...