Стікає осінь краплями по склу,
по листю лип, що вимиті до лиску
і по землі – пласкій життя колисці...
Циганську голку взяти та линву,
низати кільця у сумній калюжі,
плести кольчугу від біди цупку,
щоб страх війни лише вряди годи
міг висунути пазурі свої і зуби.
Хай тільки вітер-суховій загроза,
та губи влітку шерхнуть без води.
Та піт по лобі, по щоках не згуба.
Лий дощ!
Обмий пекучі пухирі від пекла Ра,
Врятуй від спраги висушені трави,
щоби жаги позбутись, ворогів навали.
І щоб калюжа наче моря гавань,
щоб вітер гнав і ніс по рябині
всі яхти-листя, їх вітрила неземні,
щоб вітер справний, наче навмання,
гнав різнобарвні крила яхт...