Коли листок останній опаде
на сіру землю, прИспану морозом,
метіль звичайну пісню заведе,
слухняна неприємному прогнозу,
звернусь до Бога, злякане маля,
яке в мені, голосить без упину...
- Хай, Батьку, звільниться моя земля
і кляті орки не стріляють в спину.
Хіба прошу я про якісь дивА?
Хіба для Тебе є щось неможливе?
Чи я потрібні не знайду слова,
коли дивлюсь на вдів, від горя сивих?
Як той листок, від холоду тремчу,
а заметіль, немов сирена виє.
Мій Боже, запали життя свічу,
рятуй, Господь, вмираючу надію.
Я думала, страшнішого нема,
ніж те, що до сьогодні пережите...
та жах проймає, бо іде зима,
а у окопах мерзнутимуть діти
мої. Тепер нема чужих.
Готові до кривавого двобою...
Мій Боже, збережи, благаю,їх,
стаю навколішки перед Тобою