сонет.
Дивлюсь крізь скло на рижих птиць,
................................які злетіли з гілки...
Ловлю душею жадібно тепло...
Розплавивши чолом осіннє скло,
піду,
.....дроблячи на калюжах крихкі вітражі і жилки...
І поки на душі осіннє тло -
розвішу на гілках вірші -
........................коханнь палаючі помилки...
В одному ми зійдемося із осінню наявно:
Роздам своє все золото, як Лір,
поки вона в житті-фортепіано,
перебирає чорно-білих днів співаючий клавір…
І я, всотавши шал кохання і лікеру ночі,
вірші і радість, щастя і печаль,
злечу за обрій клином днів співочих,
поки горить її руда свіча …
***
Leeds Castle, UK