Н.Бидненко
Чаклунські очі. Біль мій і осмута...
Навіщо, доле, так проклала путь?
Той випадок життєві карти сплутав.
Хисткий місток надії... "Ні, забудь -
я стиха шепочу у прірву ночі -
Сліпі надії, марні почуття..."
Та ось вже сонце, якось неохоче,
Лаштує день в безмірності буття.
А час тече. Пульсує мега-простір.
Мов крила птаха, роки шелестять.
В твоїй душі я лиш незвана гостя...
То я піду. Всі зайняті місця.
***
Колдовские глаза. Моя боль и смута...
Зачем, судьба, так проложила путь?
Этот случай все жизненные карты спутал.
Шаткий мостик надежды..."Нет, забудь -
Я тихо шепчу в пропасть ночи -
Слепые надежды, бесполезные чувства..."
Но вот уже солнце, как-то неохотно,
Устраивает день в безмерности бытия.
А время течёт. Пульсирует мега-пространство.
Как крылья птицы, годы шелестят.
В твоей душе я только незваная гостья...
Так я уйду. Все заняты места.