За пару днів міняє кольори
маленький парк, тепер в нім мало люду.
Дощ краплями великими згори
несе ангіну, кашель і простуду
сміливцям, що прийшли навідать парк
(бо вдома сум завівся й ниє днями).
А парк не той, замісто сонця - хмар
важкезні брили вИсяться над нами.
Рве парасольки вітер без жалЮ...
невесело... десь каркає ворона...
на лавці напис щирий "i love you"...
і дерева скрипить потрухла крона.
А все ж щодня в той парк мене щось зве,
попри дощі, вітри і сіру, мрячну днину...
мо' в того парку серце є живе,
яке зуміло полюбить людину.