Війна, як пекуче жало,
Вривається в серце нещадно,
Вона, як болотне багно,
Затягує в прірву безжально.
У грудях від смутку пече,
Від розпачу гаснуть надії,
Ось-ось увірветься терпець,
Та найманці вражі, як звірі.
Щомиті – сльоза на очах,
І серце тремтить, наче пташка,
Пронизує роздуми жаль,
Думки розпинають, як пастка…
Тривожно від прикрих новин,
Виснажує душу зневіра,
Просочує наскрізь полин,
І ллється біда через вінця…