Я хотіла прапрадіда
дуже. З нащадком бесіда
І без чаю, і без булки
Буде краще, ніж провулки
У вечірньому абзаці,
І монотонної праці.
Ніж з вікон нічні вогні,
На балконах в тишині.
Краще кави восени,
І парфуму з бузини.
Краще сумної темряви,
Безкінечної галяви;
Таємничості степів,
Загадковості стовпів.
Краще зайвих вихідних,
А також пророчих снів.
Краще вічної любові,
Шоколадниці у Львові,
Краще похвали митця
Й усміхненого лиця.
Хочу знати я iсторiї.
Раптом дід мій опинився,
Ніби в сотий раз приснився,
Сказав чітко: "Що ти хочеш?
Що ти голову морочиш?
Ти хотіла прапрадіда?
Починається бесіда!”
Бесіда починається.
Я така: "Ну, добре дід.
Стій, поміркувати слід".
- Почекаю, проте часу в мене мало.
В тебе п'ять хвилин, Оксано.
- Добре. Дорогий дід,
з якого ти століття?
- Ха-ха, з дев'ятого, мила Оксано, починається мій рід…
і моє верховіття!
Стільки походів, не відчуваю ніг.
Я князь Олег, з тих самих книг.
Я заберу тебе на сніг?
Адже розмови не до чого,
Побачиш своїми очами
Сядемо на коня золотого,
Сядемо і помчали!
- Нічого собі! Я хочу правити з тобою. В мене готовий план революційний.
Але в дев'ятому столітті...він стане традиційний.
А сніг...Так зараз жовтень!
- Українці в дев'ятому віці північніше, розумієш?
Втім, не в останню ж хвилину,
І ще побачиш ти стеблину;
Княжною станеш, якщо зумієш.
- А повернутися?
- Ти зможеш. Недобре може щось відбутися.
Або тобі не сподоби серед.
Тоді назад.
Точніше, вперед.
І буде приблизно листопад.
Ну що, Оксано?
- Я згодна. Бувай, мамо!