ВІЙЯ
Вона пливла між хвиль обійм і квіту сміху
Як Війя з потойбіччя й вранішня зоря – моя
Радість зажурена самотнім щастям й догоря
Сяйвом удаваним для них – світам на втіху.
Вже ніжність не до спіху. Журба в ній зацвіла
Нектаром післясмаку від любові. Поволока
Серпанком спеленала поле долі. Душе одинока
Врешті збайдужіла до зла і раю. Знаю – то імла,
А не світання почуттів чи лавр. Пізнала зрання
Та хмілля тіла тремт, бентегу барв і снігу жар.
Що аж до опіків. Де навіть нерв помер – як дар
Спокою у собі на мент. Прощання від кохання.
Павло Гай-Нижник
30 жовтня 2023 р.