Не жду я писем

Татьяна Маркова 3
  Н.Бидненко
Не жду листів. Не відкриваю пошту.
– Уже не треба! – тихо шепочу.
Хоч спокій нелегким дістався коштом,
Я день новий стрічаю без плачу.
Але колись, можливо, ти напишеш,
Що помилився чи не зрозумів,
Що лиш для нас цвіли весною вишні
І слало небо сотні теплих слів.
Колись, колись… Але на серці хмарно,
В душі твій холод все скував до дна.
Змінити щось була надія марна…
Колись, колись – повторює луна.
***
Не жду я писем. Не почту не открыла.
- Уже не надо! - тихо прошепчу.
Хотя спокойствие мне не легко досталось
Я новый день  встречаю, не кричу.
Когда-то, быть возможно, ты напишешь,
Что ошибался, не понятно было,
Что лишь для нас цвели весной вишни
И небо посылало сотни добрых слов.
Когда-то, когда-то... Но на сердце грустно,
В душе твой холод всё сковал до дна.
 И что-то изменить - напрасная надежда...
Когда-то, когда--то - вторит мне луна.