Відірвалась душа в надвечір'я,
Захлинулась навалом думок.
Де безсоння ячить до зневір'я,
Б'ється в скронях сум'яття струмок.
Боже правий, навіщо лякаєш
Бідну душу, що ніби струна.
Непомітно в журі натякаєш,
Що недоля у мене сумна.
А на дворі зима на порозі.
В вир злітає останній листок.
Я тримаю надію в знемозі,
Як повітря живильний ковток!