Заокеанюючи уламки неба -
Пожадливо з нього вислизаючи жадеїтом,
Малюємо чиїсь химерні потреби,
Аби лиш не здеревеніти,
Аби лиш на кришталики ідеалів
Накласти ілюзій ризу,
Від аскези загострюється світоглядний штатив,
Падає тінь імпрези на кризу.
Крихко серце без ножа
Ріже погляду кришталевість.
Ми вишукані й бентежні, на жаль...
Ошукала нас почуттів об'ємність.
Зупинитись в інтризі за крок до наруги,
Хутко відчинити хвіртку, і крізь фрамугу
Бентежні й зимні суцвіття вітру
Свої проспівають нестерпні мантри.