Вимерзнуть айстри в зимовій крихкій порцеляні.
Вітер сховає від поглядів наше кохання
В сніжних казках.
А дзвіночкі тендітні, срібляні
Лагідних слів
Знов порушать вечірнє мовчання.
Шелест сухий сторінок поетичної збірки -
І оксамитовий голос твій губиться в римах...
Дим тютюновий туманом тікає з кватирки,
Щоб розчинитися в темряві хутко -
Там зимно.
Ти мимохідь зачиняєшь шпаринку морозу,
Знову цілуєш, в обійми мене загортаєш.
Пристрасть твоя полонила мій стомлений розум -
Ти все читаєш вірші, все читаєш, читаєш...
Я вже не чую тих слів, не заглиблююсь в тексти.
Значення має лише твого голосу зілля -
То не отрута, що всі відключає рефлекси,
Це добровільне, солодке, легке божевілля.
З присмаком неба, польоту у зорі натхненно,
З ритмами вальсу в просторій оздобленій залі -
Ти нас ведеш, ну, а я підкоряюсь смиренно
Танцю...
За вікнами віхоли прялі
Вже доплетають мереживо раннього ранку.
Стомлені пристрастю, губимось в поглядах ночі.
Всесвіт щільніш затуляє тоненьку фіранку -
Не заважає дивитись нам очі у очі.
Збірка поезій й одежа лежать на долівці,
Згасли свічки, віск розлився бурштином медово
Наче ми знов народились вночі у віршах -
О, щасливці -
Ми розгадали в рядках зачароване слово...