Зачаївся смуток
Осінь над містом тихенько повисла,
Гріючи вулиці вогнищем листя.
Краплі дощу, наче сльози, зронила,
Сумно дивилась, як сипалась мжичка.
Знає, в засіках тепла дуже мало,
Майже усе розлила над лісами.
Полум’я жовтня, на жаль, вже погасло,
Видуло залишки швидко вітрами.
Пахне повітря дощем і туманом.
Носиться запах настирного тліну.
Ясен здається насупленим мавром:
Золота й міді немає вже сліду.
Бродить в серпанках сумна ностальгія…
Хочеться затишку в теплому домі.
Смуток в глибинах душі зачаївся…
Розпач пильнує у ночі безсонні…