Ніч подолати в світлій душі своїй,
Божий промінчик Світла відчути знову.
І не гадати у чому життя основа,
просто віддатися сліпо основі тій.
Буде, як буде. А гори стоять й стоять.
Ані плачам, ні лихам не зрушить гори.
Дітям Господнім не знані дива покори,
Дух полонила Батькова благодать.
Вірилось,- свої сльози я відлила
й мала би стати байдужою, наче скеля...
Ніч у душі, а у серці моїм пустеля,
з клаптиками тепла.
То передзим'я. Холоду таїнА,
темені хижі ознаки, що в душу лізуть...
біженці грубі у душу чужу, без візи,
їм не завада - смирення мого стіна.
Десь у тунелі Господнього Світла блиск.
Близько? Далеко? СердЕнько про те не віда'...
Істинно, треба забути обрАзи й біди,
і до весни заснути під вітра свист.