Мій листопад – мрійливий дідуган
у довгому картатому вбранні,
на плечах – перелатаний жупан,
обпалений зісподу у вогні.
А очі сині, як вода з криниць,
і погляд жваво грає, аж іскрить,
у час, коли на сіні, горілиць,
він слуха пісню золотих трембіт.
Під вечір любить кинуть навмання
монети тим, хто прийде по слідах,
зі шкіряного диво-гаманця
червінці сипле на широкий шлях…
А зранку, взявши бубон, цей мольфар
завзято калатальцями дзвенить,
охряно-мідний на руці дзиґар
вистукує мелодію століть…
Ось, скинув мешти, босий по траві
пробігся і під зливою стоїть...
гуляє вітер в дертім рукаві,
одежа розповзається у мить…
ПрийдЕ пора, і жвавий дідуган
повернеться примарою у сни,
сховається в зимовий пар, туман,
аби з*явитись знову восени.