Ох, ця людська одвічна суєта,
ці перепади радості і болю.
Обстрілюються села і міста,
та, як не дивно, ми живі з тобою.
А скільки тих, що йдуть із праху в прах,
хто відійдЕ неждано за хвилину?!
Що татко твій тепер на небесах,
як розказать малесенькому сину?
А ми осінні, сиві та живі...
Мудріємо неквапно з кожним роком.
Неначе Божі пси сторожові
слідкуємо за кожним хибним кроком...
своїм найперше... ох, ця суєта...
ця безкінечна хАосу рутина...
обстрілюються села і міста,
а ти для мене схованка єдина.