Н.Бидненко
Прощальне
Ми вже не переступимо межу,
Бо за межею – лиш печальні вірші…
І про любов тобі я не скажу,
І не обнімеш ти мене вже більше.
Таке життя. Тече саме собі,
Кого захоче – тих благословляє,
Комусь прихилить небо у журбі
І не спитає, хто кого кохає.
Спішать роки. І на межі – полин,
Що сивиною відтіняє скроні…
Летить у вирій журавлиний клин –
І мій журавлик випорхнув з долоні.
***
Мы уже не переступим межу,
Ведь за межой - печальные строки...
И про любовь я тебе не скажу,
И обниматься мы больше не сможем.
Жизнь такова. Течёт так сама,
Кого захочет - тех благословит,
Кому-то небо наклонет в грусти
Не спрашивая, кто кого любит.
Бегут года. А на меже - полынь,
Что сединою села на вески...
Летит на юг журавлиный клин -
И мой журавлик выпорхнул с руки.