Скоро вже закінчиться осені пора.
Дощ фонтаном бризкає, хилиться лоза.
Вже сніжок зривається і вночі – мороз.
Світ зима збирається брати у полон.
Скатеркою білою вкриється земля,
Під крупою срібною спатимуть поля.
Ранок стріне свіжістю, задзвенить кришталь.
Ніч накине мантію і ажурну шаль.
Зазвучить симфонія сніжної зими.
Зникне меланхолія в нотах новизни.
День напише перлами свій автопортрет,
Заметілі з флейтами прийдуть на концерт.
Та стежками мокрими ходять ще дощі,
І ночами довгими сум живе в душі.
Осінь елегійністю навіває сплін.
Вже не сипле розкішшю, залишає тлін…