Хіба це не щастя – удвох прокидатись,
Дивитись у вікна, радіти, сміятись?
Удвох – у хвилини сніданку і кави…
А потім варити улюблені страви?
Хіба це не щастя – удвох прогулятись,
Удвох милуватись, додому вертатись?
Удвох пригадати далеке минуле,
Сумне і веселе, усе, що хвилює?
Хіба це не щастя – онукам радіти,
Коли з ювілеєм вітають нас діти,
І навіть в жахливі часи лихоліття
Шептати удвох: “Я з тобою, не бійся!”
Хіба це не щастя – удвох дні і ночі,
Дивитись удвох на засніжені скроні,
У щасті і горі триматись за руки,
Удвох відчувати і радість, і смутки?..