Попереду - незвіданість стійка,
позаду - переметені дороги.
А в серці сива паморозь така -
під силу відігріти тільки Богу.
Таких, як ти, два рази не зустріть.
Такі, як ти, винагорода щира.
Летіть же сумніви мої, летіть -
в душі з'явилась незгасима віра.
Ніхто не віда' сенсу в світі цім,
нікому не відкрилося майбутнє.
Та скільки б не лишався ти моїм,
цей час вросте у серце незабутнім.
Непрошене, останнє, в сивині,
таке кохання пізнє, небувале,
що інколи не віриться мені :
невже я справжнє почуття пізнала?!
І що з тогО, що за вікном метіль,
і паморозь на скроні нам сідає?
Ми душами такі ще молоді -
усюди бачимо ознаки Раю.