Н.Бидненко
Пізно
Спізнились ми. Вже пізня осінь
З дерев зірвала всю красу.
Лиш вітер змучено голосить
І хмари дощ в собі несуть.
Спізнились ми. Ніч осоружна
В світанок тихо перейшла.
Упало небо у калюжі,
В ці ненадійні дзеркала.
Ця пізня осінь. Мрій омана.
Душа в безвиході щемить.
Здавалось влітку нам, що рано…
А от тепер спізнились ми.
***
Опоздали мы. Уж поздняя осень
С деревьев сорвала всю красоту.
Лишь ветер измученно воет и просит
И тучи дождик в себе несут.
Опоздали мы. Ночь ужасная
В рассвет тихо перешла.
Небо упало в лужу,
В эти ненадежные зеркала.
Эта поздняя осень. Мечты заблуждение.
Душа в тупике так щемит.
Казалось, летом нам, что рано…
А вот теперь мы опоздали на миг.