На душі, як у коморі.
Поміж сутінків один
Сірий день в віконнім створі
Незатулених гардин.
Тільки білим пухом мокрим
Повкривало навкруги,
Тільки дах і сніг, та окрім,
Окрім сталої нудьги.
Знов і знов закреслить іній,
Знов і знов закрутить вир
Сумувань нестертих ліній
Та додасть зими пунктир.
Знов і знов шпигнуть наразі
Шпильки власної вини
І вікно зі скрипом пазів
Здавить голод дров’яний.
Несподівано портьєри
Розійдуться в розріз меж-
І богинею феєрій
Ти, як фея увійдеш.
Увійдеш, мов в кафетерій
В чомусь білому, мов ртуть,
У чомусь із тих матерій,
Коси з котрими плетуть.
P.S. переклад вірша Пастернака