Мені б злетіти...
Крила, Боже, дай...
Хмарки, як квіти,
В небесах, мов рай...
Я тут одненька,
Ніби боса йду...
Якась важкенька
Торба, бо біду
Поклала доля
Зверху на життя...
Іду по полю...
Мать би вороття
В часи, де разом
Всі були живі...
Квітки у вазі
На сирій землі...
А в небі хмарка...
Й ще одна пливе...
Троянди... пара...
Там душа живе
Мого синочка...
Я не плачу, ні...
Вологі очі,
Думки все ж сумні...
Душа бабусі,
Та матусі там
Мабуть... я вчуся,
Та, я не свята...
Тримаю сльози
В глибині душі,
Зима... морози...
Я пишу вірші,
Тримаю слово,
Що раніш дала.
Такий здоровий
Світ, а я мала...
Пісчинка в морі?
Крапелька дощу?
Камінчик в горах?
Вітерець, що вщух?
Ні, я - є сила,
Ураган зі слів,
Є в мене крила,
Ті, що син хотів.
Там десь мабуть
Літа Його душа...
Не зло, а лють
До зла, в моїх віршах.
Надію маю -
чує син мене...
Пташину зграю
До раю в турне
Відправлю з віршем,
Хай почують там...
Здригнеться тиша,
Завдяки словам...
04.12.2023 р.