Серпнева ніч.
У ореолі
крізь небо місяць плив поволі,
й за обрій падали зірки,
блискучі, ніби п'ятаки,
а ми, раділи, наче діти
і намагались полічити
на небі зоряні вогні.
...Як швидко промайнули дні
пори, що молодістю зветься!
І якось лагідно на серці,
коли я згадую її.
…Не знаю, стрінемось, чи ні,
та врешті решт, не в тому справа -
ти наче зірочка яскрава,
майнув і згас в моїм житті.
Ти зараз десь в далечині.
На все, як кажуть, Божа воля...
І не твоя , мабуть, я Доля,
Нащо ж приходиш в сни мої?...