Право як феномен відображає найзагальніші та найрізноманітніші підходи до його розуміння. А можливість розпізнавати особливості розвитку прав людини у поколіннях, є класичним підходом до методології правопізнання. Проте такі підходи характеризуються доволі неоднозначними поглядами на їх вираження. Як наслідок, відстежується відсутність одностайності доктринальних пошуків, в їх ідеях, а відтак, піднімається на поверхню проблема відсутності певної послідовності між тими чи іншими дослідженнями.
На сьогодні, сама по собі послідовність, як певна феноменальна властивість права, не віднайшла належного місця у право-матерії, але така, очевидно має певний взаємозв’язок із поколіннями прав людини у їх розвитку. Це і вказує на актуальність проблеми, що підштовхує до певного аналізу посеред доктринальних доробок у царині покоління прав людини.
Так, у правовій доктрині посеред підручників та навчальних посібників із теорії права устоялися саме ті підходи, які надають можливість усвідомити право так би мовити через ті чи інші покоління прав людини. До прикладу:
(1)у юридичній енциклопедії із «філософії права» (2017) термін «покоління прав людини» визначається як «… як класифікація прав людини відповідно до часу їх інституалізації у національних та міжнародних правових актах. В основі концепції поколінь прав – виявлення історичної поетапності у формулюванні та законодавчому закріплені різних за своїми функціями та сферами застосування груп прав …» [2, с.575];
(2)у підручнику під загальною редакцією М.І. Козюбри (2015) матеріал про «покоління прав людини» подається спільно із матеріалом про «еволюцію прав» (назва підрозділу: «Еволюція прав людини. Покоління прав людини» – Я.М.) [3, с.53]. В ході викладення матеріалу, вченими використовується такі поняття як «епоха», «історія», «еволюція» тощо [3, с.53]. А в контексті розкриття сутності «Призначення громадянських прав» ставиться протистояння між державою та свободою індивіда [3, с.53]. Стосовно самих поколінь прав людини, до у цьому підручнику їх розкривається чотири покоління [3, с.53–58], де автори також звертають увагу на різність підходів інших вчених, послідовність яких криється у «публічності» чи то «намірах держави», «правами-дорученнями» тощо [3, с.53–58];
(3) у посібнику з теорії держави і права під загальною редакцією О.В. Петришина (2018) питання поколінь прав людини розкривається у підрозділі під назвою «види прав людини». У ньому не йдеться про «покоління», але використовується певна класифікація, яка, по суті відповідає поколінням прав людини. Зокрема, такі класифікуються (а)за ступенем визначеності поведінки та характером державного забезпечення; (б)залежності від сфери суспільних відносин та спрямованості на задоволення потреб людини; (в)за зв’язком із громадянством країни; (г)залежно від механізму реалізації свободи та характеру зобов’язань держави щодо її забезпечення; (д)за колом та особливостями їх носіїв [6, с.160–162];
(4) у навчальному посібнику із теорії держави і права Ю.М. Оборотова, Н.М. Крестовської, А.Ф. Крижанвського, Л.Г. Матвєєва (2010) поколінням прав людини присвячений підрозділ під назвою «покоління прав людини» [4, с.75–77]. Зокрема, перше покоління такими правами як от – право на свободу слова, на справедливий суд, вибір релігії; друге покоління – соціально-економічні та соціально-культурні права, що гарантують рівність усіх членів суспільства (право на працю, освіту, право на відпочинок, на вигідну винагороду за працю тощо); третє покоління – колективні права (право нації на самовизначення, право на розвиток, права жінок, дітей, біженців, національних меншин); четверте покоління – права на мир та безпеку, на здорове довкілля, на доступ до економічного, наукового та культурного потенціалу людства (інформаційні права)) [4, с.75–77]. При цьому зазначається, що усі чотири покоління прав людини взаємопов’язані і у жодному випадку не скасовують одне одного [4, с.77];
(5)у лекції Сергія Головатого з людських прав (2016)систематично подається матеріал про ідею «Закону Природи», ідею «Природнього права (хронологія)», первинну юридизацію, про еволюцію ідеї про права, універсалізації людських прав та їх вторинній юридизації, про ООН як творця глобальних стандартів у царині людських прав, про людські права в повоєнній Європі, тощо [1, с.45, 59, 81, 143, 159, 213, 252, 315]. В контексті так званого розподілу, С. Головатий аналізуючи поділ у науковій літературі на «основні» та «неосновні» права, вказує на істотний недолік у розкритті їх як на окреміші категорії [1, с.623–624]. Він вважає поділ на «основні» та «неосновні» хибним, адже «людські права» є цілісною категорією [1, с.624].
І так, вжиття терміну «покоління», очевидно має природнє походження, яке відображає ніби існування самої людини та розвитку її у певних «колінах» (родинний, сімейний підхід).
Постановка питання про покоління прав людини у примі послідовності феномену послідовності права піднімає на поверхню усвідомлення проблеми ряду взаємопов’язаних і, водночас, розділених але послідовних певних епох правотворення, посеред історичних віх, циклів розвитку права, антропогенезу права, еволюції права тощо. Ба, більше, відстежується ту і певна причинність у праві. Отож, слід предметно звернути увагу на питання «причинності у праві» та «послідовності». Перше поняття закріпилося на рівні енциклопедичної наукової статті, інше («послідовність»), не введене в науковий «обіг», проте це не означає, що воно не пов’язане із поколіннями прав людини.
Так, «причинність у праві» – є категорією філософії прав, що виражає зв’язок між дією чи бездіяльністю та її наслідками. Найчастіше вживається із теорією юридичної відповідальності [2, с.695]. У філософії, термін «причинність» (каузальність) походить від латинського слова «causa», що буквально означає причина. Під нею («причинністю») розуміється один із моментів універсального зв’язку предметів і явищ світу, який полягає в утворенні або породженні одними предметами і явищами – причинами – інших – наслідків [7, с.523]. Натомість слово «послідовність» у словнику української мови охоплюється щонайменше такими сенсами, як: (а)певна черговість подій, явищ, етапів роботи тощо, порядок розташування чогось; (б)логічна обґрунтованість учення, світогляду, теорії тощо, відсутність у них суперечливих тверджень, положень і т. ін.; (в)вірність своїм принципам, переконанням, уподобанням тощо; наполегливість у виконанні своїх рішень [5, с.340].
Таким чином, з огляду на вжиття у філософії права терміну «причинність у праві», бачимо доволі обмежене використання та його застосування. Проте воно нерозривно пов’язане із послідовністю, оскільки за змістом сама причина відображає зв’язок із «явищами – причинами – інших – наслідків». Тобто, відображається «певна черговість подій», «логічна обґрунтованість учення», «вірність своїм принципам». Отже, послідовність присутня (відображена) у причинності.
У відступ від аналізу етимології слів «причинність», «послідовність» можемо інтерпретувати на ідею прав людини (людських прав) у призмі їх поколінь, класифікації. Тобто, вказати елементи прояву послідовності як певної причини розвитку ідею поколінь прав людини.
За таких обставин, очевидно, що оцінюючи підходи до розкриття ідеї прав людини за певними етапами, за певними стандартами, за певними потребами, за певними історичними віхами та епохами, власне як і антропогенезний вираз юридизації прав людини у нормативно-правових актах, чи то усвідомлення прав людини на рівні її еволюції та розвитку, постає за очевидне про не тільки наявність «правової причинності» (чому саме ті чи інші покоління прав людини з’явились/закріпились саме у той чи інший період?), алей «правової послідовності» (вживається – Я.М.).
В межах висновків, доречно констатувати, що правова послідовність і права людини тісно пов’язані між собою діалектичним зв’язком затребуваності у суспільстві тих чи інших прав (благ, норм, суб’єктивних прав). Правова послідовність була затребувана функціональною спроможністю людини виокремлювати з поміж інших у суспільстві прав для правопорядку (його становлення) ті чи інші базові/базисні ідеї, стандартах взаємин між людьми, в суспільстві, в державі. Покоління прав людини у своїй природі появи засновані саме на послідовності, як певній черговості суспільних та соціальних подій, логічних обґрунтувань та певних правових учень, правових принципів, доктринальних переконань, політики-правових уподобань стосовно прав конкретної людини у їх розвитку, чи то зміни до ідеї суспільного договору/його появи, чи то еволюції правопорядку в державі.
Список використаних джерел
1. Головатий С. Про людські права. Лекції. К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. – і – xxiv. 760с.
2. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Х. Право, 2016. Т.2: Філософія права/Редкол. С.І. Максимов (голова) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Нац.юрид.ун.-т імені Ярослава Мудрого. 2017. 1128с.
3. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. – К.: Ваіте, 2015. 392с.
4. Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права. Державний іспит. Харків: Одісей, 2010. 256с.
5. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. Т. 8. 927 c. URL.: https://slova.com.ua/.../...
6. Лук’янов Д,В. Теорія держави і права: посіб. для підготов. до іспитів/ Д.В. Лук’янов, С.П.Погребняк, В.С. Смородинський; за заг.ред. О.В. Петришина. Харків: Право, 2018. 196с.
7. Філософський енциклопедичний словник / НАН України, Ін-т філософії імені Г.С. Сковороди; [редкол.: В.І.Шинкарук (голова) та ін.]. Київ: Абрис, 2002. 742с.
З вами розмірковував -
Ярослав МЕЛЬНИК
доктор юридичних наук,
член Науково-консультаційної ради при
Голові Верховної Ради України;
адвокат, керуючий партнер
Адвокатського об’єднання «Спарта Лекс»