В собі блукала, наче темним лісом,
за хмарами і місяць і зірки...
а між дерев страшні, лукаві біси,
великі і кусючі павуки...
І Бог лиш знає, що ще в лісі тОму,
проте приблудам невідОмий ляк.
Самотності гіркА цілюща втома -
то милості Творця приємний знак.
А я в собі якесь шукаю диво,
мо' в тому лісі папороть цвіте?
Найду її відроджена й щаслива,
й дитя своє зустріну золоте???
Навряд чи те чужому зрозуміти:
і пошуків даремність і журбу...
Це неприродно, що вмирають діти
і ти востаннє бачиш їх в гробу.
Це так безжально - сУди-пересУди,
знецінення невИмовних страждань...
А ти терпи, нехай пліткують люди,
то, може, Божа десятина-дань.
Пройде усе : хороше і не дуже,
дорОга в себе терном поросте...
Подивишся на білий світ байдуже...
і врешт дитя зустрінеш золоте.