В горлі так в'язько, що там застряЮть слова.
Отже, мовчати слід.
Звісно, бували у довгім житті дива,
танув у серці лід.
І розквітала весною моя душа -
фарб незлічЕнно в ній.
Гадки не мала, що всьому своя межа,
зникне мана надій.
Стільки вмирати і воскресати знов
Феніксу до снаги.
Брали, як даність, мою святу любов
друзі і вороги.
Всім роздавала, хто в ній потребу мав,
натовп потому зник.
Господи Боже, мене від повтору збав!
Горло гальмує крик.