Ви можете почути та побачити кліп із декламацією поеми Юрієм Востровим:
https://www.youtube.com/watch?v=A9rFf_JdCmk
кульмінація
..........................................
… курилась порохом жара,
розкрив пекельні вшир крила ...
…в білястій димці голубій
день загортав небес сувій,
віч-на-віч з Пустинню Без Мрій…
... жара на тінь і біль рвала
все, що спалити не змогла...
Палало в небі одиноке
Світило, наче Боже Око,
окрасив обрій перед полем
криваво - огняним підбоєм...
..........................................
... тропа вдаль Путника вела,
і прохолодою манила,
де глибину вже Вічність набула
і м'яко, лагідно олива
в саду вниз кучері хилила
під сонний біг речей струмка
там, де тече Віків Ріка,
даруя свіжість Путнику потроху…
… вдалі синіла плахою Голгофа…
Та ще були слова у Путника потому
і одкровень подібних грому…
…як Агасферу біля дому…
де Путник ще на мить гріховну
в тіні зупиниться від втоми …
..........................................
… і далі словеса пливли
юрбі,
щоб душі - сили набули,
аби
слова, нечувані їм досі,
всотати люди були в змозі…
…серця горіли, наче свічі…
День прикривав безшумно вічі …
Був край Землі іще підсвічен …
… та десь чорніла в натовпі облуда …
… серед схвильованого люду,
щось турбувало дуже Юду...
..........................................
В день наповзала темнота…
З’їдала фарби - чорнота…
А там, де сутінки упали -
шуми і звуки завмирали ...,
І тиша повністю змогла,
вступивши у свої права,
святі ті зважити Слова,
на чаші сонних вже Небес
що прозвучали в першій з мес ...
І освятилися геть днесь ...
..........................................
... в пітьмі якась ридала птаха…
…вплив Місяць в ніч, як смертна плаха…
…відринув сумніви, зі страху,
сіть доплітав інтриг Кайафа…
……………………………
І тільки човгання сандалів
надалі
терзали тишу у палатах
де жив сам римський прокуратор …
… вночі не спалося Пілату …
… ніч загустіла, як смола …
... боліла страшно голова ...
Будь-які запахи та звуки
терзали до блювотній муки…
Від поту к тілу липли руки…
Не відмивала руки пану
вода холодного фонтану…
А ніч, розкрив крила могильно,
бажала випити світильник,
що сяяв марно в тій порі,
як Віфлеєму - зірка угорі…
…і потривожені в тьмі тіні,
які набились по кутках,
як днів забутий сірий прах,
гніздячись хмуро по столах,
зі сну шарахалися в стіни…
Та не давало спокій щось…
Стіл плямував простий донос,
який пройти не можна було повз…
…його приніс якийсь торбар
з шаленим поглядом, як дар,
якого мучив чорний жар,
сказавши, що прийшов здаля
задля Небесного Царя
за тридцять срібняків оплати
в свої обвуглені дві лапи …
Що саме вчинком цим своїм,
рятує він великий Рим,
і має, як відзнаку Долі,
царя схопити в Еліоні ...
Він так кричав про те в палатах,
що біль у скронях Понтія Пілата,
була безжалісно розп'ята...
Коли в ніч стражники-шуліки
в саду схопили чоловіка,
якого їм позначив Юда,
поцілувавши привселюдно,
і відтуди
нічна безрадісна стезя
задля
суду
в Синедріон ввела царя,
як бунтаря
Він,
в неземному спокою звідтіль,
зцілив Пілату в скронях біль,
йому заглянувши у очі
на мить пронизливо-пророчу…
Та знявши павутину болю, водночас,
стояв він мовчки у той час,
як ЧОЛОВІК,
і не просив
в гіркі часи…
Щоб це не бачили в народі,
Пілат сховав свій явний подив…
Короткий, наче постріл, допит,
щоби не мати зайвий клопіт:
- Ти ескулап?
Я позабув про біль свою, -
питання дав Пілат царю.
- Я тільки Істину даю…
- А що є істина твоя? -
спитав Пілат зневажливо, царя.
сховавшись в тінь від світла дня …
Та не була та відповідь потрібна,
коли розмова двох – безплідна …
- Він без вини, він - божевільний,-
сказав Пілат – суду, це видно.
І додав, знизавши плечем, -
хвороба у таких нікчем
завжди лікується бичем …
Щось між собою поторочив,
сховавши долу чорні очі,
сказали судді неохоче,
творячи свій неправий суд:
- Його звільнити геть не можна,
поводить він себе безбожно
тим самим вводить люд у блуд…
Пілат тоді сказав Синедріону,
що по єврейському закону
на свято можна одному
свободу дати будь-кому …
Але не завжди по закону
творять свій суд синедріони….
І суд відбувся не по праву -
звільнив розбійника Варраву…
Царя ж звели в тюрму подалі,
закривши Істини Скрижалі …
Та мучив смуток наостаннє:
Чому блаженний без вагання
не відповів на ТЕ питання?
Та не за це геть кинули за грати
і не дарма
було засуджено царя -
РОЗП’ЯТИ,
коли ледь-ледь
проллє росу зоря…
Будь-яка влада на Землі
завжди вторить у злі собі,
щоби продовжити їй дні …
Творять давно такі закони
під себе всі синедріони ...
Так, незаслужено розіп'ятим,
вважав безумця, прокуратор ...
Що ж, засудили… хай на страту …
Один такий, чи ще десяток –
царить в імперії порядок!
Який тут сумнів на остаток?!
Пілат,
не проявивши норов,
залишив суддям догми Тори…
Бо прокуратор без докорів!
Щоб не порушити стосунків,
Пілат рішив умити руки,
Юдею лишивши в покої…
Тим більш,
того ж бажав і Капітолій!
Не просто ж владу прокуратору дають,
народ,
сенат
і римський суд…
І не дарма,
сам імператор накінець,
злегка,
схилив до нього свій вінець!
Завжди для влади те порука,
коли пілати умивають руки…
Та не проходить Карма мимо
того, що було не судимо…
І незримо,
межу між владою та Богом,
переповзала кільцями тривога,
гіпнотизуючи зміїно,
усю Юдею, аж до Риму…
І риторична суть питання,
серед загального мовчання,
у скронях стукала воістину:
А що таке насправді ІСТИНА?
А може тут вона чатує:
ВОНА ВОІСТИНУ ІСНУЄ!?
..........................................
... терзали Тору фарисеї,
в догмати звівши всі ідеї…
………………………….
Принісши всі свої дари,
давним-давно пішли волхви,
все передбачивши, глухим …
..........................................
То що ж всі зрозуміти не зуміли?
Невже усі не зрозуміли,
що тільки совість - Страшний Суд,
коли до Бога ще не звуть?!
А сенс у совісті який?
Вона в душі – є Дух Святий!
Коли ж її в душі не мати,
вона із втрат – єдина втрата…
..........................................
Не перейнявши суть ідеї,
у сні забулася Юдея…
..........................................
… святилася Христа Вечеря…
..........................................
А світ дивився Жовтим Оком,
як день, згорнувшись в Синій Кокон,
переливався в темноту,
сховавши СУТЬ у пустоту…
І вже підводив Світ-небога,
МЕЖУ,
що відділяла Мир -
від БОГА…
І мрії, Сонцем на межі,
десь на земному рубежі,
палали листям у вогні,
стелилися в полях туманом,
і ароматом гірко-пряним
холодно-білої нірвани,
єднали простір Божим Гласом
в Одне Єдине, поза Часом...
А Світ на плоскому екрані
плив розмальованим туманом
і розчинивши в собі Землю,
геть розпливався аквареллю …
І там, неначе в кінозалі,
об'єми, форми виникали;
з’являлися із різних хмар:
святі … і постаті примар;
трава була до неба в зріст,
перетворившись в темний ліс;
… спливали думи і страждання,
безслідно канули бажання
в безодні Світоіснування …
… де путівцем лягло в Поля
Шляху Чумацького рілля…
де розчинилася Земля …
де існувало тільки «Я» …
Де, врешті Час у Світі скрес,
розтанув Всесвіт, просто щез
під помах Синіх Крил Небес…
Де Абсолюту Тайний Хід,
вів відлік душам, та їх вік,
і надихав їх у політ
серед чудес чужих Світів,
кохання, втрат і просвітління,
Часів, Епох, чужих країв,
в калейдоскопі вимірів Створіння
метагалактик пекторалей,
які осяянням палали
у диві Божої Спіралі
і розкривали душам - далі…
… де царювала непізнанність,
багатовимірність, як даність,
багаторівність, первозданність;
де будь-яку непересічність
усю в себе всотала Вічність
туди,
куди
манила Суть;
де Всесвіт брав Первинний Путь;
де всі зірки огонь беруть;
існує тільки Абсолют
теодицеї для людей;
першопричиністю ідей…
Та неземний вселенський спокій
на мить порушив ніжний дотик …
… і невідома досі сила
мій літ за обрій зупинила,
коли життя тебе явило
і нагадало аромат,
як мироточив Райський Сад,
де одне одного зустріла
одна єдина Божа Мрія…
Так Боговічність бачимо ми часом
в земному лику - Божим Гласом…
..........................................
Та ти пішла...
Лише натхнення
твоє дарує досі одкровення,
одухотвОрення Небес
тієї миті - в земний сенс…
..........................................
І з тих часів
пройшли дві тисячі років,
коли Поет любов зустрів…
Всі ці роки на Земний Путь
зірки із Неба світло ллють …
І всі віки до себе звуть
Отець, і Дух, і Абсолют…
Поет навік лишився тут.
Хай навіть знову розіпнуть!