I
Макс-поет лагОдив торбу
В гору підійматись, як Христос.
З Богом говорити заратустрам добре
Коли серце відчуває "SOS!"
Та натомість Люцифера гордий
Стрів поет прямісінько на скелі.
Чорний ангел чатував в вітрів оселі
Крила мав розпахнуті, дебелі
Та обличчя прИязне, не звіроморде.
На Олімпі місце щоб отримать
Дам тобі я шанс, Максим Волошин...
Тут не допоможуть тільки рими
Про дівчачі очі, як волошки.
II
Є у тебе велемудра Ліля
Із талантом вкрай непересічним
Хоч і хромоніжка... За тобою - без весілля!
Хоч і не красуня, з виступом калічки...
Та однак вінок метафор в'яже
Алегорій - милозвучно і дотепно.
Вишуканим чоловікам чи естетам ляже
Всякому до серця тЕпло-тЕпло...
Тільки треба благородства смак як герб
Явити в "Аполлоні"
Критику Маковському, редактору в полоні
Мрій про Даму-Музу, бо позер
Тільки "вищий світ" шанує
Як той сер!
Бути в моді завжди вимагає
Від поетів та поеток.
Тож нехай за герцогиню - денді має
Лілю-хромоніжку... Х-ха! Посеред кокеток
Петербургу чи Парижу...
Та ніколи не побачить геть примару Мрію
Вочевидь... Ліля хай хоронить свій маєток!
Черубіни дай ім'я предивне, давнє.
Як рубіни - очі. Груди - дині.
Як осина - талія її! І ніжки славні!
Бігає в гаях і пісня лине
Трубадурів, менестрелів штилем...
Габріака, іменем чорта - як батька
Хай озветься шкутильгава Ліля.
Те не знатиме ніхто, крім дідька-дядька.
Черубіна Д'Габріак так уціліє!
III
З розуму зведе така поетка
Багатьох... та майже всіх поетів.
Стане, як Венери статуетка
Жрицею верховною серед скелетів
Декадансу, що затьмарить очі
І Сецесії, що у примхливих позах
Під гашишем розпинає ночі
І крокує по колючим розам
Що давно зотліли, як церковні миші
Як в оковах двері віковічні
Муміями лицарів у тиші...
Почивають в саркофагах безпомІчні!
Отже славу зверхню ти отримаєш, Волошин
Ліліт режисер і головний редактор.
Галатею виліпиш собі, великі гроші
Виплатить Маковський по контракту.
27 листопада 2023 або Першого від Другого Пришестя року