Себе питав -
Що стане з нею,
З такою -
з Україною моєю?
Побачив відповідь у сні,
Так ясно, мабуть білий день,
Лежало тіло між людей,
В брудних білизнах і смітті.
Посеред площі, я кричу:
- «Де допомога Люди?»
Одні лиш посмішки повсюди,
Всі тільки скаляться на ню.
Дивись…
Вони до цього тілу,
Слина тече, одежу рвуть,
А ті у чергу в край встають,
Натовп збирається до ділу.
Спочатку,
бідна кликала народ,
Втікати
від насильства поривалась,
А оргія над тілом не спинялась,
Кляп - вишиванка затикає рот.
Бо пам’ятаю,
що її я знав раніше.
Ще до насильства
- гарною була.
Народ дарив їй пафосні слова,
Він клявся що не кине більше.
Народом був
і нареченим був,
Обручку дарував невістці,
Тепер стоїть в кінцевім місці,
Штани на собі розтягнув.
Сон пекельної п’єси:
- Ґвалтівники нові підходять,
- Ніхто не дасть слабу загоять,
Обличь своїх,
вже не ховають біси.
Свідомість жахом розриває,
Прокинувся, на лобі піт,
Будильник гавкає на світ,
Як добре що такого не буває.