(продовження).
... Ця мить була настільки яскравою, що мені стало бракувати повітря і я почав дихати часто та глибоко, дивуючись тому, як потужна енергія теплими хвилями делікатно та дбайливо насичує моє тіло новим невідомим до того відчуттям блаженства.
І джерелом цього стану, змішаного з дивним почуттям, була вона, незнайома жінка, що раптово з’явилася на моєму життєвому шляху як подарунок, якого я прагнув, який чекав підсвідомо, який… дочекався.
Я опинився наче в іншому вимірі буття.
Навкруги нічого не змінилося. Мене оточували все ті ж самі знайомі речі, які не змінювалися протягом багатьох років.
Те саме небо над моєю головою та над дахами старовинних будівель на вулицях мого міста, уздовж дороги, якою я ходив кожного дня, і яка була знайома мені до дрібниць...
Те саме сонце, яке зазирає у вікна будинків, відбиваючись у шибках...
Самі будинки, що тісно притулилися один до одного, спостерігаючи своїми вікнами за спокійним врівноваженим життям міста, підслуховуючи мрії людей, які проходять повз.
Те саме затишне повітря, насичене ароматом кави, що є незмінним уособленням добробуту та апетитними пахощами свіжих тістечок...
Та змінився я.
В одну непередбачувану, неочікувану мить свого життя. Мить, якої я прагнув, але яку я навіть у своїх мріях не міг уявити. Мить, яка була подібна яскравому спалаху, несподіваному короткочасному світінню, примусила мене заплющити очі. Мить, яка нагадала мені про те, що кохання існує. І існує воно в мені. Я жив з ним, не помічаючи. Я носив його у своєму серці, не відчуваючи. А воно й не нагадувало про себе...
До тієї миті.
Це раптове прозріння, разом з новим відчуттям потужної сили, настільки змінило мій стан душі, мій настрій та мої думки, що я фізично відчув необхідність зробити глибокий подих, трохи його затримати, а потім видохнути повітря разом з минулим одноманітним буттям.
І з наступним подихом прийняти себе нового, того, яким я став після спалаху світла в моєму житті, яке набуло сенсу з тієї самої раптової миті. Сенсу жити разом з нею, дихаючи одним повітрям у спільному ритмі почуття, що народилося в наших серцях.
Скільки в тОбі тепла та щирості,
Жінка, дарована небесами.
Безліч ніжності та сміливості
Ще й оточена чудесами.
Мила посмішка, очі сяючи
Недосяжна у своїй безмежності.
Сильна в слабості,
М’яка у твердості,
Своїм серцем
Любов та життя
Прославляючи...
У віках.
Не згасаючи!
https://youtu.be/bBgdXGQAHQM?si=jeEh1609hlkcRzWP
https://youtu.be/hYxNC7dC5oI?si=RfMY2yeYUXZ-mdAU