В безмовній пустоті
Повільно падав сніг,
Здавалося, не падав, а спускався.
Сніжинки на сосні –
Зимовий оберіг,
Відвертий натяк на зими вітання.
Морозна чистота,
Як вишень білий квіт,
Несла душі чуттєву насолоду.
Блищав, немовби скарб,
Безцінний самоцвіт,
Нагадував прикрасу надкоштовну.
Художниця Зима
Писала свій шедевр,
Вигадувала дивні візерунки.
Немов мале дитя,
Виводила рефрен,
Забувши назавжди сумні етюди…
В мохнатому боа
Зима чекала муз,
Просила принести побільше снігу.
Співала пустота,
Кружляв повсюди пух,
Підхоплений легким поривом вітру…