Пригадалось небо у степу:
Трепітне, манливе, неозоре…
Вже, мабуть, туди не повернусь,
Не побачу це бентежне море…
Світ широкий волі і вітрів,
Гавань мрій про недосяжні зорі!
Він мене не раз теплом зігрів
І не раз розрадив у незгоді.
Сяяв таємниче угорі
Купол у безмежності господній.
Як же легко дихалось вночі,
В тиші й безтурботності самотній.
Крізь вуаль загублених віків
На красу степів дивився Всесвіт.
Мабуть, він не знав, що у війні
Згубить тишу рев гармат і скрегіт…
Гине тихий рай моїх степів
В полум'ї ракетного удару…
Не злічити вже тяжких хрестів!
Бог не чує стогонів і плачу!..