... день згас ревниво за вікном…,
... за обрій недопалком тиця…
... згорнувся в попільний фантом…
... розсипав іскри, наче криця ...
... розсівся смуток по кутках ...
... покинувши самотню нору…
... перетворивши в сірий прах,
... усе що розум мав в опору…
... а я в душі чекав дзвінка…,
... скрипіла ніч блискучим хромом…
... до скроні пристрасно рука…,
... тягнула дуло телефону…
... та десь на мить, вдалечині…
... стіна фантома розкололась…
... засяяв промінь у пітьмі…
... і залунав у щастя голос…
... все, як звичайно ... мила гра …
... дзвінками я ще не набридла…?
... я не наважилась вчора…
... тому сказати вам не встигла…
... і Вічність згаяти змогла…
... за що себе я досі краю…
... але признатися пора…
... що я безмежно Вас кохаю…